Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Ірпінське комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Ірпінь", орган опіки та піклування Ірпінської міської ради Київської області, про визначення частки в праві спільної сумісної власності, виселення, усунення перешкод у користуванні квартирою та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області 30 листопада 1999 року, вони є співвласниками трикімнатної квартири НОМЕР_1, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Влітку 2004 року ОСОБА_3 самоправно, без письмової згоди позивачів, вселилась у спірну квартиру з неповнолітнім сином - ОСОБА_7. ОСОБА_3 разом із чоловіком, ОСОБА_4, чинять перешкоди позивачам у користуванні квартирою, у зв'язку з чим позивачі вимушені протягом кількох місяців проживати в знайомих, чим їм завдана моральна шкода, розмір якої оцінюють в 2 тис. грн. Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не проживають у спірній квартирі з 1991 року, оскільки переїхали проживати у куплений ними будинок в іншій місцевості. Позивачі просили визначити їхні частки в праві власності на квартиру; виселити ОСОБА_3 із неповнолітнім сином, ОСОБА_7, з квартири без надання іншого житла; зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити їм перешкод у користуванні квартирою; передати їм ключі від вхідних дверей квартири; стягнути на відшкодування моральної шкоди на їхню користь по 1 тис. грн. кожному.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 січня 2008 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_3 з квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Визначено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 належить по 1/5 частині квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_7 та ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у користуванні спірною квартирою. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_3 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про виселення відмовлено. У решті - рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 вселилася в спірну квартиру за усною згодою всіх співвласників. Під час її вселення, між сторонами була досягнута домовленість про порядок користування квартирою, встановлено особистий сервітут відносно ОСОБА_3 щодо користування частиною житлового приміщення визначеного співвласниками.

З такими висновками суду погодитись не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі не давали згоду на постійне проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, порядок користування квартирою співвласниками не визначався.

На припущеннях ґрунтуються висновки суду про встановлення особистого сервітуту ОСОБА_3 на користування частиною житлового приміщення.

Відповідно до ч. 3 ст. 402 ЦК України в разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Однак таких вимог ОСОБА_3 у суді не заявляла.

За таких обставин рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обгрунтованим.

У силу ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 33-9 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2008 року скасувати, залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 січня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.