Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Данчука В.Г.,

Барсукової В.М., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи: орган опіки і піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 травня 2008 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 9 липня 2008 року,

У вересні 2007 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Четвертою Київською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_3 на 58/75 частин квартири АДРЕСА_1 частково недійсним; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину від 32/75 частин указаної квартири в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_5; визнати право власності на 1\2 частину квартири як майна набутого подружжям у шлюбі, зобов'язати Четверту Київську державну нотаріальну контору внести відповідні зміни в свідоцтво про право на спадщину.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 травня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 9 липня 2008 року рішення районного суду в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом скасовано. Позов у цій частині задоволено. Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 18 травня 2006 року державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_3 щодо спадкування майна ОСОБА_5, недійсним у 99/300 частинах, у зв'язку з чим ОСОБА_3 має право на 133/300 частини квартири АДРЕСА_1. У решті - рішення районного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить частково скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 1982 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_6.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Згідно з постановою Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2006 року причиною смерті ОСОБА_3 з'явилися тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні ОСОБА_2

За висновком судово-психіатричної експертизи від 5 січня 2006 року № 5 ОСОБА_2 вчинив злочин, перебуваючи в стані хронічного психічного захворювання, при якому не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складалася з 58/75 частин квартири АДРЕСА_1.

Вирішуючи питання щодо права ОСОБА_2 на спадкування за законом після померлої ОСОБА_3, суди виходили з того, що відповідно до ч. 1 ст. 1224 ЦК України його як особу, яка умисно позбавила життя спадкодавця, правомірно усунено від права на спадкування.

Однак з таким висновком не можна погодитись, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. За змістом зазначеної норми особа усувається від спадщини лише у разі наявності умислу (вини).

При цьому суди не врахували, що вина - це психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

Умисел - як форма вини має місце у поведінці особи тоді, коли вона усвідомлює протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачає настання шкідливих наслідків такої поведінки, бажає їх настання або байдуже до них ставиться. Тобто це стосується дієздатної особи, яка здатна усвідомлювати та керувати своїми діями.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що за своїм психічним станом ОСОБА_2 не усвідомлював протиправність своїх дій, а тому в його діях відсутній умисел як форма вини.

За таких обставин застосування судами ч. 1 ст. 1224 ЦК України до ОСОБА_2 є помилковим.

Оскільки вирішення питання про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину залежить від визначення кола спадкоємців та їхній часток у спадкуванні, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 9 липня 2008 року скасувати. Передати справу на новий розгляд до апеляційного суду м. Києва.

Ухвала оскарженню не підлягає.