Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Косенка В.Й., Григор'євої Л.І.,

Барсукової В.М., Данчука В.Г., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на будинок за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 5 серпня 2008 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на будинок, мотивуючи свої вимоги тим, що 6 січня 2006 року вона в простій письмовій формі уклала договір довічного утримання з ОСОБА_3 На підставі цього договору ОСОБА_3 передала їй у власність житловий будинок АДРЕСА_1, усі документи на будинок і ключі взамін на зобов'язання довічно утримувати та доглядати її. Договір не був посвідчений нотаріально, оскільки ОСОБА_3 на той час дуже хворіла, тому просила зачекати, коли стан її здоров'я поліпшиться. Умови договору довічного утримання вона виконувала в повному обсязі: купувала для ОСОБА_3 ліки, годувала її та чергувала біля хворої вночі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 раптово померла, тому оформити договір довічного утримання в нотаріальному порядку вони не встигли. Усі витрати на поховання вона взяла на себе. Вважає, що виконала взяті на себе зобов'язання, тому просила визнати дійсним договір довічного утримання, укладений 6 січня 2006 року між нею та ОСОБА_3, і визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 5 серпня 2008 року, позов задоволено. Визнано договір довічного утримання, укладений 6 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, дійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Зобов'язано орендне підприємство "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_2 подала до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити у справі нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, з чим погодилась і апеляційна інстанція, суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір довічного утримання, який був укладений при свідках ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Після підписання договору ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 ключі від будинку та домову книгу. У присутності свідків ОСОБА_3 висловила згоду на нотаріальне посвідчення укладеного договору, але в силу об'єктивних причин цей договір не був нотаріально посвідчений. ОСОБА_1 доглядала ОСОБА_3, а після смерті останньої поховала її.

Донька померлої - ОСОБА_7, не отримавши свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, також померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 191).

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх без повного, всебічного з'ясування обставин справи.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Проте в тексті договору довічного утримання відсутня вказівка на те, що спірний будинок передається саме у власність.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що 6 січня 2006 року (день, яким датовано спірний договір), вона весь день провела з ОСОБА_3 - до неї ніхто не приходив. Призначену судом почеркознавську експертизу повернуто без виконання.

Відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно із ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судами не встановлено, що ОСОБА_3 ухилялась від нотаріального посвідчення спірного договору. Факт того, що ОСОБА_3 деякий час хворіла, не може розцінюватись як її ухилення від нотаріального посвідчення, оскільки чинне законодавство дозволяє здійснювати нотаріальне посвідчення правочинів під час перебування особи вдома або у лікувальному закладі.

За таких обставин судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 5 серпня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.