Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Ольшанської сільської ради про визнання права власності на будинок у порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 27 вересня 2007 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4

Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, у тому числі на жилий будинок АДРЕСА_1.

Відповідно до заповіту від 20 квітня 2006 року спадкоємцем зазначеного будинку є її неповнолітній син - ОСОБА_2, 1992 року народження.

Проте вона як представник неповнолітнього ОСОБА_2 не може зареєструвати спадщину за останнім, оскільки право власності на жилий будинок належним чином за спадкодавцем зареєстровано не було.

Просила суд визнати право власності на вказаний жилий будинок за її неповнолітнім сином.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 27 вересня 2007 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на жилий будинок АДРЕСА_1.

В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_3посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 1 постанови від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності позивачем усіх обставин, на які він посилався в позові, та вважав достатньою підставою для визнання права власності на будинок за ОСОБА_2 посилання позивачки на неможливість оформлення права на спадщину в нотаріальному порядку.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" (v0004700-83) , яка була чинною при виникненні спірних правовідносин та ухваленні судами оскаржуваних рішень, при вирішенні справ про спадкування суди повинні вживати заходів до всебічного і повного з'ясування обставин справи, суворо керуватись цивільним законодавством, що регулює перехід майна померлого громадянина до спадкоємців.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 328 указаного Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частинами 1, 4 ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами в розумінні ст. 57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Отже враховуючи викладені вимоги законодавства та характер спірних правовідносин, при вирішенні справи про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування у зв'язку з неможливістю оформлення права на спадщину в установленому гл. 89 ЦК України (435-15) порядку, судам необхідно застосовувати положення законодавства про спадкування, а також щодо регулювання права власності громадян на жилий будинок; з'ясувати всі обставини справи стосовно права власності на нерухоме майно померлої особи, причини невизнання іншими особами її права власності, у цьому випадку також і причини відсутності правовстановлюючих документів на будинок; перевірити достатність установлених передбаченими ч. 2 ст. 57 ЦПК України засобами доказування належних і допустимих доказів на підтвердження належності майна померлому громадянину й надати їм належну оцінку та встановити підстави переходу вказаного майна до спадкоємців і дотримання останніми законодавства щодо здійснення права на спадкування.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Відповідно до заповіту від 20 квітня 2006 року спірний будинок остання заповіла ОСОБА_2

Разом з тим згідно з наявними у справі копіями заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету сільської ради Ічнянського району Чернігівської області 20 квітня 2006 року, ОСОБА_4 заповідала належний їй будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_2 (а.с. 7, 21). А позивачка в позові ставила питання про визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 та оскаржуваним судовим рішенням визнано право власності також на будинок № 8.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження належності будинку ОСОБА_4 позивачкою подано лише довідку Ічнянського районного бюро технічної інвентаризації, згідно з якою будинок АДРЕСА_1 не належить ОСОБА_4, а вважається за нею на підставі виписки з рішення Ольшанської сільської ради від 6 січня 1995 року № 6. Проте зазначені виписка та саме рішення в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суди зосередилися лише на з'ясуванні питання про спадкування спадкоємцем спірного майна, хоча першочерговим для цього спору є вирішення питання щодо належності ОСОБА_4 спірного будинку, і в порушення ст. ст. 60, 212, 213 ЦПК України не з'ясували всі обставини справи, що мають значення для вирішення справи, а саме причини невизнання іншими особами права власності на нерухоме майно померлої особи, відсутності правовстановлюючих документів у ОСОБА_4 на спірний будинок - та за відсутності достатніх доказів на підтвердження належності майна ОСОБА_4 задовольнили позов. Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 зверталася в установленому законом порядку до нотаріуса щодо оформлення права на спадщину й отримала його відмову. Також суди не звернули увагу на відмінність номерів будинку, який заповідала ОСОБА_4 (а.с. 7), і будинку, відносно якого надано інформацію Ічнянським районним бюро технічної інвентаризації, та не з'ясували причини існування в документах такої різниці в номерах будинків і не визначилися, який саме номер має спірний будинок. Хоча у справі за позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання недійсними заповіту та реєстрації права власності наявна копія витягу Ічнянського районного бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності на нерухоме майно, зокрема про реєстрацію на підставі вказаного судового рішення від 23 березня 2007 року права власності за ОСОБА_2 на будинок за адресою: АДРЕСА_2

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч.2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2007 року й ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 27 вересня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.