Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересахОСОБА_2до Затокської селищної ради про встановлення факту прийняття спадщини та за зустрічним позовом ОСОБА_4доОСОБА_2про визнання угоди дійсною за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересахОСОБА_2на рішення апеляційного суду Одеської області від 6 лютого 2008 року,

У березні 2005 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Затокської селищної ради про встановлення факту прийняття спадщини, посилаючись на те, що 20 січня 2004 року померла його бабуся, ОСОБА_3., яка все належне їй на час смерті майно заповідала своєму сину, а його батькові - ОСОБА_2 Спадковим майном була земельна ділянка № 893, що розташована в кооперативі "Прибой" у с. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області.

У квітні 2005 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_2., в якому просив визнати дійсним договір від 24 листопада 2003 року позики грошової суми в розмірі 7 тис. доларів США, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2., визнати за ним право власності на земельну ділянку № 893 площею 0,073 га в садовому товаристві "Прибой", що розташоване в смт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, посилаючись на те, що 24 листопада 2003 року було укладено договір позики ОСОБА_2 грошової суми в розмірі 7 тис. доларів США. За умовами договору гарантом повернення позичених до 1 березня 2004 року грошей виступала - ОСОБА_5, яка взяла на себе обов'язок передати у власність ОСОБА_4 спірну земельну ділянку в разі неповернення її сином грошового боргу. Боржник у встановлені строки коштів не повернув. Крім того, йому стало відомо, що ОСОБА_5 померла, а ОСОБА_2 з 26 січня 2004 року знаходиться на лікуванні в Одеській обласній клінічній лікарні № 1.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 травня 2005 року задоволено позов ОСОБА_4 і визнано за ним право власності на вказану вище земельну ділянку. Пізніше ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 16 листопада 2005 року відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які 11 квітня 2006 року отримали державний акт на право власності на цю земельну ділянку.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 липня 2006 року рішення від 12 травня 2005 року скасовано за нововиявленими обставинами.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2006 року у іншій справі ОСОБА_2. визнано недієздатним, а його, ОСОБА_1, призначено опікуном.

У процесі нового розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги й просив визнати ОСОБА_2. спадкоємцем та власником спірної земельної ділянки за заповітом; визнати договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки між ОСОБА_4 і ОСОБА_8 та ОСОБА_7 недійсним; визнати державний акт на земельну ділянку № 893 площею 0,073 га, що розташована в кооперативі "Прибой" у с. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, виданий ОСОБА_6 і ОСОБА_7, недійсним; зобов'язати Білгород-Дністровське регіональне відділення управління земельних ресурсів скасувати вказаний державний акт; зобов'язатиОСОБА_8 та ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_2 у здійсненні права власності на земельну ділянку.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1., в інтересах ОСОБА_2відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 6 лютого 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1. в інтересах ОСОБА_2і відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та стосуватися, зокрема, питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не відповідає цим вимогам із таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2. як спадкоємець спірної земельної ділянки, не повернувши боргу добровільно, передав спірне майно ОСОБА_4, який на час укладення договору купівлі-продажу від 16 листопада 2005 року правомірно продав її ОСОБА_6 і ОСОБА_7, і вони є добросовісними набувачами.

При цьому апеляційний суд дійшов суперечливих висновків щодо прийняття ОСОБА_2спадщини: спочатку про те, що він був спадкоємцем спірної земельної ділянки, а потім, що він не прийняв спадщину в порядку ст. 1268 ЦК України, залишивши поза увагою ч. 3 цієї статті й посилання позивача на те, що ОСОБА_2. проживав разом зі спадкодавцею, ОСОБА_5, на час відкриття спадщини, та довідку психіатричної лікарні від 15 червня 2005 року (а.с. 54) про перебування ОСОБА_2на стаціонарному лікуванні з 26 січня 2004 року, тобто з сьомого дня після смерті ОСОБА_3..

Зробивши висновок про нікчемність договору позики від 24 листопада 2003 року, суд посилався на те, що угода не була нотаріально посвідчена, і не зважив, що ст. 374 ЦК УРСР не передбачала обов'язкового нотаріального посвідчення договору позики, а лише визначала його письмову форму. Крім того, суд не зважив на клопотання позивача та не зажадав у відповідача оригінал договору позики й розглянув справу тільки за його копією.

Висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 був власником спірної земельної ділянки як об'єкта власності ОСОБА_3., не ґрунтується на встановлених обставинах правомірного переходу права власності.

З урахуванням наведеного ухвалене судом апеляційної інстанції рішення в частині відшкодування матеріальної шкоди не можна визнати законним і обґрунтованим, тому воно як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересахОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 6 лютого 2008 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.