Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області до ОСОБА_1 про вилучення земельної ділянки з постійного користування за касаційною скаргою Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 27 листопада 2007 року,

У серпні 2006 року Бершадська районна державна адміністрація Вінницької області (далі - Бершадська РДА) звернулася до суду з названим позовом.

Позивач зазначав, що 18 березня 1994 року рішенням Бершадської районної ради Вінницької області ОСОБА_1 була надана в постійне користування земельна ділянка площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі якого відповідач отримав державний акт на право постійного користування землею від 24 червня 1994 року № 54.

Відповідно до технічної документації 11,1 га із цієї ділянки ОСОБА_1 надано для сінокосіння й випасання худоби, а 38,9 га - для вирощування сільськогосподарських культур. Спірні 11,1 га ОСОБА_1 не використовує за призначенням для сінокосіння та випасу худоби, а використовує для інших сільськогосподарських потреб.

Посилаючись на те, що значна частина мешканців територіальної громади потребує виділення земельних ділянок для випасання худоби, а відповідач у добровільному порядку не погодився на вилучення в нього частини земельної ділянки, позивач просив суд вилучити в ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 11,1 га для суспільно необхідних потреб територіальної громади с. Баланівка Бершадського району Вінницької області.

Заочним рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 21 листопада 2006 року позов задоволено: вилучено з постійного користування відповідача земельну ділянку розміром 11,1 га, яка є частиною земельної ділянки площею 50 га, для суспільно необхідних потреб територіальної громади с. Баланівка Бершадського району Вінницької області.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 27 листопада 2007 року заочне рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі Бершадська РДА просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що надана ОСОБА_1 у постійне користування земельна ділянка площею 11,1 га для сінокосіння та випасання худоби використовується ним не за призначенням, а тому підлягає вилученню.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що передбачені законом правові підстави для вилучення в ОСОБА_1 з постійного користування частини земельної ділянки відсутні.

Однак повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що 18 березня 1994 року Бершадською районною радою Вінницької області ОСОБА_1 було надано в постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, а 24 червня 1994 року - видано державний акт на право постійного користування землею.

Відповідно до технічної документації з 50 га наданої ОСОБА_1 земельної ділянки 11,1 га було надано для сінокосіння й випасання худоби, а 38,9 га - для вирощування сільськогосподарських культур.

Проте ОСОБА_1 11,1 га земельної ділянки, виділеної йому для сінокосіння та випасу худоби, використовує не за її цільовим призначенням.

Відповідно до змісту ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку, зокрема, у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування, встановлено ст. 149 ЗК України

Так, ч. 1 ст. 149 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Повноваження державних адміністрацій із цього питання визначені ч. 5 цієї норми, а ч. 10 встановлено, що в разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, при розгляді справи апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не визначився з характером спірних правовідносин та не вирішив питання, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки його висновок про відсутність правових підстав для вилучення в ОСОБА_1 з постійного користування частини земельної ділянки суперечить вимогам Закону.

Разом з тим не може бути залишене в силі й заочне рішення місцевого суду, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи за відсутності ОСОБА_1 не вирішив питання: чи дійсно відповідач використовує спірну ділянку не за її цільовим призначенням та якими доказами ці обставини підтверджуються; чи мала місце об'єктивна суспільна потреба, що надає Бершадськіій РДА право ставити питання про вилучення спірної ділянки у відповідача та чи заслуговують на увагу заперечення останнього; а також не визначився, до якої юрисдикції віднесено розгляд цієї справи, оскільки ухвалив рішення з посиланням як на норми ЦПК України (1618-15) , так і на норми КАС України (2747-15) (а.с. 26 зв.).

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області задовольнити частково.

Заочне рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 21 листопада 2006 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 27 листопада 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.