Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Дружківки в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним,

У травні 2005 року прокурор м. Дружківки в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Позивач зазначив, що проведеною перевіркою додержання вимог законодавства щодо захисту майнових та житлових прав неповнолітні дітей при відчуженні батьками належного їм житла встановлено порушення майнових прав та інтересів неповнолітньої ОСОБА_1, 1989 року народження, яка є соціально незахищеною.

Рішенням виконавчого комітету Дружківської міської ради № 698 від 6 серпня 2003 року був наданий дозвіл на відчуження квартири АДРЕСА_1 й 11 серпня 2003 року був укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири. Так як спірну квартиру було оцінено у 13 660 грн., а продаж її здійснено за 800 грн. і при цьому ОСОБА_2 сплачено тільки 200 грн., то прокурор вважав, що дана угода купівлі-продажу квартири була здійснена з метою приховати фактичний обмін квартир, а саме: неприватизованої однокімнатної квартири АДРЕСА_2 на приватизовану двокімнатну квартиру АДРЕСА_1

Оскільки укладання такої угоди призвело до то, що ОСОБА_1 фактично позбулася належного їй житла, прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

У листопаді 2006 року прокурор м. Дружківки в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій уточнив свої позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 11 серпня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як такий, що не відповідає вимогам закону і порушує права неповнолітньої особи.

Останнім рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 11 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 7 вересня 2007 року, позов прокурора м. Дружківки в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 11 серпня 2003 року між ОСОБА_2, діючою в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої

ОСОБА_1, 15 лютого 1989 року народження, та ОСОБА_3

Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 800 грн., а

ОСОБА_3 - повернути ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати ухвалені у cправі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Задовольняючи позовні вимоги, суди прийшли до висновку, що відсутність угоди по придбанню квартири на користь неповнолітнього замість відчужуваного житла дає підстави для визнання недійсним розпорядження і угоди купівлі-продажу спірної частини будинку неповнолітнього з підстав, передбачених ст. 48 ЦК України 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин.

Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна.

Судом встановлено, що відповідачці ОСОБА_2 та її дочці - позивачці ' /span'ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності від 18 жовтня 1995 року належала квартира АДРЕСА_1.

29 липня 2003 року ОСОБА_2 звернулася з заявою до голови виконавчого комітету про надання їй дозволу на відчуження спірної квартири, посилаючись на відсутність коштів на її утримання, утворення боргів. Також вказала той факт, що вони фактично проживають та прописані у квартирі АДРЕСА_2. 3 серпня 2003 року вказана заява була розглянута на засіданні опікунської ради і рішенням виконавчого комітету Дружківської міської Ради від 6 серпня 2003 року № 698 ОСОБА_5 був наданий дозвіл на відчуження квартири.

11 серпня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Згідно зі ст. 48 ЦК України 1963 року недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Відповідно до положень п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року (v0003700-78) з наступними змінами "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" у разі визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

За правилами ст. 59 ЦК України 1963 року угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Визнаючи договір купівлі продажу недійсним суд послався на положення статей Законів України "Про охорону дитинства" (2402-14) та "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" (2623-15) щодо покладення на органи опіки та піклування обов'язку по контролю за дотриманням прав і охоронюваних законом інтересів неповнолітніх дітей.

При цьому суд не врахував, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу існував дозвіл органу опіки та піклування на продаж частини будинку. Укладення договору купівлі-продажу не ставилось в залежність від попереднього придбання у власність неповнолітньої особи іншого жилого приміщення.

Інші обставини, які б перешкоджали укладенню угоди в момент її вчинення, судом не встановлені і належним чином доводи обох сторін не перевірені.

З огляду на викладене, судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 11 червня

2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 вересня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.