Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Нижньогірський", управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим про встановлення факту, що має юридичне значення, зобов'язання зарахувати пільговий стаж роботи та стягнення матеріальної шкоди за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим на рішення Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 березня 2007 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії від 18 вересня 2007 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до відкритого акціонерного товариства "Нижньогірський" (далі - ВАТ "Нижньогірський"), управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим (далі - управління ПФУ в Нижньогірському районі АРК), в якому просив встановити факт його праці за період з 2 жовтня 1986 року по 13 вертесня 2006 року акумуляторщиком у радгоспі "Нижньогірський" і ВАТ "Нижньогірський" на роботі зі шкідливими і важкими умовами праці, що дає йому право на отримання пільгової пенсії за Списком № 2 відповідно до ст. 13 "б" Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) ; зарахувати зазначений період у пільговий стаж роботи; стягнути з відповідача матеріальний збиток у розмірі неодержаної пенсії за період з 23 серпня 2004 року та на відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.

Позивач зазначав, що управлінням ПФУ в Нижньогірському районі АРК йому було відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком № 2, оскільки з вини адміністрації ВАТ "Нижньогірський" запис у його трудовій книжці про займану ним посаду не збігається із записами у відомостях про виплату заробітної плати.

Рішенням Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 березня 2007 року позов задоволено частково.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 у період з 2 жовтня 1986 року до 13 вересня 2006 року працював аккумуляторщиком у радгоспі "Нижньогірський" і ВАТ "Нижньогірський".

Зобов'язано управління ПФУ в Нижньогірському районі АРК зарахувати період з 2 жовтня 1986 року до 13 вересня 2006 року у пільговий стаж роботи ОСОБА_1 у радгоспі "Нижньогірський" і ВАТ "Нижньогірський".

Стягнуто з ВАТ "Нижньогірський" на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 2 913 грн. 85 коп., судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 7 грн. 50 коп.; на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії від 18 вересня 2007 року рішення Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 березня 2007 року змінено в частині стягнення з ВАТ "Нижньогірський" на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 2 913 грн. 85 коп., ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн.

У решті рішення Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 березня 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі управління ПФУ в Нижньогірському районі АРК, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання управління ПФУ в Нижньогірському районі АРК зарахувати період з 2 жовтня 1986 року до 13 вересня 2006 року у пільговий стаж роботи ОСОБА_1 на посаді акумуляторщика та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії від 18 вересня 2007 року; ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 256 ЦПК України та роз'яснень, даних у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) , справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються у судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Статтею 62 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788 "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявності трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Порядком підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (637-93-п) , установлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами ПФ України.

Ухвалюючи рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, суди обох інстанцій не звернули уваги на зазначені положення та не врахували, що законодавством установлення відповідного факту здійснюється в іншому порядку.

Крім того, розглядаючи спір, суди не врахували і положень ст. 15 ЦПК України, відповідно до яких суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 17 КАС України спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єктом владних повноважень відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121 (121/2001) , Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.

Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788 (1788-12) "Про пенсійне забезпечення" (ст. 10) встановлено, що пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Вимоги позивача фактично зводяться до визнання незаконними дій суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з призначенням позивачу пенсії на пільгових умовах, а у зв'язку з цим і про стягнення матеріального збитку у розмірі неодержаної пенсії та заподіяної такими діями моральної шкоди.

Спір між сторонами з приводу оскарження дій суб'єкту владних повноважень - управління ПФУ при здійсненні ним владних управлінських функцій на підставі законодавства при призначенні пенсії не може розглядатись у порядку цивільного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Ураховуючи, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд помилково після набрання чинності КАС України (2747-15) розглянули всі вимоги ОСОБА_1 у порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для з'ясування, які вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а які в порядку цивільного судочинства, та належного їх розгляду.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Рішення Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 березня 2007 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії від 18 вересня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.