Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу дійсним, стягнення сум в рахунок сплати по договору купівлі - продажу, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3 про захист права власності, за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради народних депутатів, про виселення,

У жовтні 2002 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у квітні 2002 року вона домовилась із ОСОБА_2 про придбання у останньої квартири АДРЕСА_1 після того, як ОСОБА_2 приватизує спірну квартиру. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 20 серпня 2002 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 У вересні 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулася усна угода купівлі - продажу спірної квартири. ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 1 060 грн., що еквівалентно 200 доларам США, решту суми 4 240 грн., що еквівалентно 800 доларів США, зобов'язалась сплатити протягом 16 місяців. Про це ОСОБА_2 написала розписку. Однак відповідачка відмовляється укласти нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу квартири. Починаючи з квітня 2002 року ОСОБА_1 з сім'єю проживає у спірній квартирі, зробила в ній ремонт. Крім того, вона сплатила 363 грн. у рахунок сплати боргу за комунальні послуги, який утворився у ОСОБА_2 Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати дійсним договір купівлі - продажу квартири, стягнути з неї на користь відповідачки у рахунок боргу за договором купівлі - продажу щомісячно по 265 грн., починаючи з 1 жовтня 2002 року по 1 лютого 2004 року, а також 2 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_1 про захист права власності. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що між ними було досягнуто згоди про купівлю - продаж квартири АДРЕСА_1. Однак ОСОБА_1 не сплачує кошти за придбання квартири, а також нею не погашена заборгованість по квартплаті та комунальним послугам. Крім того, ОСОБА_1 відмовляється добровільно виселитися із квартири і відмовляється укладати договір купівлі - продажу. Своїми діями ОСОБА_1 перешкоджає ОСОБА_2 та її сім'ї користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Просила задовольнити її позовні вимоги.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про виселення. Свої вимоги обґрунтовували тим, що у жовтні 2002 року їм стало відомо, що ОСОБА_2 домовилася з ОСОБА_1 про продаж спірної квартири. Однак, як співвласники квартири, вони своєї згоди на її продаж не давали. Ураховуючи викладене, просили задовольнити їх позовні вимоги.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 та позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1. Після набрання чинності рішення зобов'язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 суму, еквівалентну 200 доларам США, по курсу Національного Банку України на час набрання рішенням законної сили.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

До цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) (2004 року), застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР (1540-06) (1963 року).

Установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2002 року укладено усний договір купівлі - продажу квартири.

За захистом своїх прав ОСОБА_1 також звернулася у 2002 році.

При розгляді справи, до правовідносин, які виникли, суд помилково застосував норми Цивільного кодексу України (435-15) (2004 року).

Відповідно до статті 225 ЦК УРСР (1963 року) право продажу майна належить власнику.

Володіння, користування та розпорядження майном при частковій власності, згідно частини першої статті 113 ЦК УРСР (1963 року), проводиться зі згоди усіх учасників.

Установлено, що ОСОБА_2, на момент укладення усного договору купівлі - продажу квартири, власником її не була, а також не отримала згоди на її продаж від інших членів сім'ї.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_4, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що договір купівлі - продажу квартири не може бути визнано дійсним, оскільки однією із сторін цього договору є особа, яка не мала права на його укладення. Оскільки ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_4 є власниками квартири, то вони мають право вимагати усунення будь - яких порушень їх права, відповідно до статті 48 Закону України "Про власність" (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване, відповідає вимогам закону, а тому воно не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

У відповідності до частини першої статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно статті 337 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Доводи скарги висновків суду не спростовують.

Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Керуючись статтями 335 - 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.