Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Житлосервіс" (далі - ТОВ "Житлосервіс"), ОСОБА_1, ДП "Теплокомуненерго "Маяк" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 23 квітня 2008 року,

У січні 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що являється власником квартири АДРЕСА_1. 6 вересня 2005 року через прорив труби водопостачання в квартирі АДРЕСА_2 цього ж будинку, яка знаходиться поверхом вище і належить на праві власності ОСОБА_1, гарячою водою була залита її квартира. Внаслідок залиття майну та квартирі нанесена значна матеріальна шкода. Просила стягнути з ТОВ "Житлосервіс" на її користь матеріальну шкоду в розмірі 7 465 грн. та моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 23 квітня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 23 квітня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За правилами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, при вирішенні спорів про відшкодування майнової шкоди, завданої залиттям квартири, суду необхідно з'ясувати : що стало причиною залиття, хто в цьому винен, тобто, в результаті чиїх дій (бездіяльності) це сталося, причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) та спричиненою шкодою, розмір збитків.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ "Житлосервіс", суд виходив з того, що ні позивачка, ні власник квартири, з якої відбулося залиття ОСОБА_1, не укладали з товариством договір про надання послуг, а тому відсутні і підстави для покладення відповідальності на останнього. Шкода сталася з вини відповідачки ОСОБА_1, але позивачка вимог до неї не заявляла.

Висновки суду є передчасними, так як відповідальність за ст.1166 ЦК - це відповідальність за шкоду, яка спричинена в результаті делікту, а не в результаті невиконання зобов'язання. Саме на підставі вимог цієї статті заявлено позов.

Так, судом встановлено, що 6 вересня 2005 року через прорив труби опалення в квартирі АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_1, була затоплена належна на праві власності ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_1 у цьому ж будинку. В результаті ОСОБА_2 завдано матеріальні збитки, які вона визначила в сумі 7465 грн. Експлуатацію вказаного будинку здійснює житлово-експлуатаційна організація в особі ЖЕК ТОВ "Сервіс".

Але при цьому суд не з'ясував в результаті розриву якої труби відбулося залиття: якщо це труба, яка обслуговує більше однієї квартири, то відповідно до вимог ст. 382 ЦК України вона не може належати лише власнику квартири, а відповідальність за її утримання має нести нарівні з власником квартири експлуатуюча організація в залежності від причини розриву.

Висновок суду про вину власника квартири ОСОБА_1 також є передчасним, так як зі змісту рішення не вбачається які дії (бездіяльність) останньої привели до пошкодження труби.

Крім того, ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

Ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону встановлено, що балансоутримувачем будинку є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, при розгляді справи суду необхідно було встановити особу, яка здійснювала нарахування коштів за житлово-комунальні послуги та на рахунки якої ОСОБА_1 здійснювались платежі за їх надання (зокрема за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, послуги з управління будинком, послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд і т.п.), тобто особу, яка має нести відповідальність за обслуговування та утримання внутрішньобудинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення (від зовнішньої стіни будинку до внутрішньої стіни квартири) і зливової каналізації (до яких включаються витрати на ліквідацію аварій на внутрішньоквартирних мережах (від зовнішньої стіни квартири до санітарно-технічного обладнання)).

Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_1, суд виходив з того, що позивачка ніяких претензій до неї не заявляла.

Такий висновок є помилковим, так як ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого рішення є обов'язком суду. Залучивши до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 суд мав вирішити хто із відповідачів має нести відповідальність за шкоду, незалежно від того, до кого пред'явлено позов. При таких обставинах будь-яким чином принцип диспозитивності не порушується.

Допущені судом першої інстанції порушення залишились поза увагою апеляційного суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому відповідно до вимог ч.2 ст. 338 ЦПК України ухвалені рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково .

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 23 квітня 2008 року по даній справі скасувати.

Справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.