Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання рішення недійсним та визнання права власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 червня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 8 жовтня 2007 року,

У квітні 2003 рокуОСОБА_2 звернулася до суду з названим позовом.

Уточнивши позовні вимоги, позивачка зазначала, що на підставі наказу директора радгоспу "Авангард" від 30 травня 1990 року їй надано в користування присадибну земельну ділянку площею 0,25 га по вул. Чорноморців, 98-а в с. Лиман Овідіопільского району Одеська області для будівництва житлового будинку та ведення підсобного господарства.

На цій ділянці нею побудовано будинок, який в експлуатацію не зданий.

Рішенням Сухолиманської сільської ради Одеської області від 20 листопада 1997 року № 240 ця земельна ділянка безкоштовно передана їй у приватну власність, але державний акт про право власності на землю вона не одержала.

Крім того, з 1985 року вона користувалася й обробляла для садівництва земельну ділянку площею 0,113 га, яка є суміжною між земельною ділянкою, що належить їй, та земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1

Не зважаючи на те, що в неї виникло право на отримання ділянки площею 0,113 га за набувальною давністю, рішенням Сухолиманської сільської ради Одеської області від 17 грудня 2002 року № 67 частину цієї земельної ділянки розміром 0,084 га було надано у власністьОСОБА_1

Оскільки це рішення сільської ради не відповідає вимогам ст. 119 ЗК України,ОСОБА_2 просила суд визнати його незаконним і визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, а також на земельну ділянку площею 0,113 га для садівництва.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 червня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 8 жовтня 2007 року, позов задоволено: визнано рішення Сухоліманської сільської ради № 67 від 17 грудня 2003 року в частині виділення ОСОБА_1земельної ділянки площею 0,084 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 недійсним; визнано за ОСОБА_2право власності на цю земельну ділянку для ведення садівництва.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що сільською радою при вирішенні питання про виділенняОСОБА_1спірної земельної ділянки не було враховано всіх документів, що мали значення для його правильного вирішення, та порушено процедуру розгляду земельного спору.

Однак погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що рішення Сухолиманської сільської ради Одеської області від 17 грудня 2002 року № 67 про безкоштовну передачу у власність ОСОБА_1земельної ділянки площею 0,084 га для обслуговування житлового будинку й господарських споруд по вул. Чорноморців у с. Лиман Овідіопольського районну Одеської області було прийнято без урахування документів про право користування позивачкою суміжною земельною ділянкою.

Однак у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України місцевий суд не врахував, що наказ радгоспу "Авангард" від 30 травня 1990 року, акт винесення в натурі меж земельної ділянки та квитанції про сплату податкових платежів стосуються земельної ділянки площею 0,25 га, яка була виділена ОСОБА_2 у 1990 році, і не мають відношення до спірної земельної ділянки.

Таким чином, місцевий суд не визначився з характером спірних правовідносин та не вирішив питання щодо наявності чи відсутності права позивачки на звернення до компетентного органу з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування спірної земельної ділянки за набувальною давністю.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Тобто, місцевий суд не врахував, що питання надання громадянам у користування чи у власність земельних ділянок (зокрема, за набувальною давністю) належить до повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та помилково визнав право власності на спірну земельну ділянку за позивачкою.

При цьому позовні вимоги ОСОБА_2. про визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва й обслуговування житлового будинку місцевим судом по суті вирішені не були.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 і, крім того, припустився помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка є складовою земельної ділянки площею 0,25 га, наданої ОСОБА_2 радгоспом "Авангард".

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 червня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 8 жовтня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.