Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до акціонерного товариства закритого типу (далі - АТЗТ) "Медичний інститут Української асоціації народної медицини" про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У лютому 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював у відповідача на посаді директора Полтавської філії, 18 серпня 2006 року звільнився з роботи за власним бажанням, однак при звільненні йому не виплатили належну заробітну плату та компенсацію за невикористані відпустки.

Під час розгляду справи позивач уточнив та доповнив позов і просив стягнути з відповідача невиплачену йому заробітну плату в сумі 12 029 грн. 50 коп., компенсацію за невикористані відпустки в сумі 37 459 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 54 270 грн.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 квітня 2008 року, позов задоволено частково, постановлено стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену йому заробітну плату в сумі 11 087 грн. 43 коп., компенсацію за невикористані відпустки в сумі 17 035 грн. 20 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56 950 грн., а також стягнути з АТЗТ "Медичний інститут Української асоціації народної медицини" 51 грн. судового збору в дохід держави та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі АТЗТ "Медичний інститут Української асоціації народної медицини" просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1. працював на посаді директора Полтавської філії Медичного інституту Української асоціації народної медицини з 7 червня 1992 року, в тому числі з 1 вересня 2003 року до 18 серпня 2006 року за контрактом № 645 від 1 вересня 2003 року, а також з 1 жовтня 2001 року виконував за сумісництвом обов'язки водія філії інституту з оплатою такої праці у розмірі 0,5 ставки; згідно контракту від 1 вересня 2003 року заробітна плата позивача була встановлена у розмірі 1100 грн. щомісячно, йому була передбачена щорічна відпустка тривалістю 56 календарних днів; протягом 2002 - 2006 р.р. відпустки він не використовував, після звільнення з роботи одержав компенсацію за невикористані відпустки лише за два роки, при цьому в день звільнення ОСОБА_1не було виплачено заробітну плату за травень - серпень 2006 року.

Також установлено, що штатним розкладом Полтавської філії Медичного інституту Української асоціації народної медицини станом на 1 вересня 2005 року посадовий оклад директора філії ввизначено в розмірі 3000 грн., водія-автослюсаря - 700 грн.

Задовольняючи частково позов, суд виходив із того, що з урахуванням штатного розкладу філії інституту на 1 вересня 2005 року середньомісячний заробіток позивача складав 3350 грн., за травень та червень 2006 року йому була нарахована заробітна плата по 3350 грн., за липень 2006 року - 4387 грн. 43 коп., однак такі суми при звільненні ОСОБА_1не були виплачені, крім того з урахуванням посадового окладу позивача в розмірі 3000 грн. слід визначати розмір компенсації за невикористані відпустки, а з урахуванням середньомісячного заробітку в розмірі 3350 грн. - розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягають стягненню на його користь.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно статті 20 Закону України "Про оплату праці" оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Таким чином законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, у тому числі й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що розмір заробітної плати ОСОБА_1. було встановлено в 1100 грн. контрактом від 1 вересня 2003 року й з того часу він не змінювався, Полтавська філія АТЗТ "Медичний інститут Української асоціації народної медицини" діє на підставі Положення про філію, відповідно до пунктів 3.5, 3.6 якого встановлення рівня заробітної плати директора філії здійснюється за наказом ректора Медичного інституту, а директору філії забороняється змінювати затверджений інститутом штатний розклад філії та підписувати фінансові документи, що виходять за межі затвердженого кошторису та фонду оплати праці, натомість ОСОБА_1. як директор філії перевищив свої службові повноваження, безпідставно змінив затверджений Медичним інститутом штатний розклад філії, самовільно й незаконно збільшив свій посадовий оклад з 1100 грн. до 3000 грн., а тому є незаконними його вимоги про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки з урахуванням розміру безпідставно збільшеного окладу.

Крім того відповідач зазначав, що не має змоги надати витребувані судом документи про нарахування та виплату заробітної плати працівникам Полтавської філії інституту, оскільки такі документи вилучені на виконання постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 6 червня 2007 року про проведення виїмки у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи, порушеної за ознаками злочину, передбаченого статтею 191 КК України.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень відповідача належним чином не перевірив, не дав оцінки діям позивача як директора Полтавської філії АТЗТ "Медичний інститут Української асоціації народної медицини" та не встановив і не зазначив у рішенні чи був додержаний встановлений Положенням про філію порядок зміни штатного розкладу філії з 1 вересня 2005 року зі збільшенням посадового окладу позивача й передчасно дійшов до висновку про те, що середньомісячний заробіток ОСОБА_1. слід визначати з урахуванням його посадового окладу в 3000 грн. згідно штатного розкладу філії на 1 вересня 2005 року.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу "Медичний інститут Української асоціації народної медицини" задовольнити.

Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.