Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

суддів: Григор'євої Л.І.,

Балюка М.І., Барсукової В.М., -

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: нотаріус Бервено Ніна Іванівна про визнання угод недійсними, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2006 року,

У липні 2005 року позивач звернулась в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що їй на праві власності за договором дарування від 6 квітня 2001 року належало 400/1200 частин жилого будинку АДРЕСА_1, в якому вона з травня 2001 року зареєстрована та проживає разом з чоловіком і трьома дітьми. 29 травня 2003 року вона уклала з відповідачем договір дарування вказаної частки будинку.

Зазначала, що договір дарування був укладений внаслідок шахрайських та обманних дій з боку відповідача, який обіцяв надати їй у борг відповідну суму грошових коштів, при цьому в якості застави вимагав укласти з ним договір про дарування йому, належної їй частини жилого будинку, який після повернення боргу підлягав анулюванню. Однак, після оформлення ними договору дарування, грошові кошти у борг відповідач їй не надав.

Посилаючись на вищевикладене, позивач уточнюючи та доповнюючи свої позовні вимоги просила суд: визнати недійсним договір дарування від 29 травня 2003 року, укладений з відповідачем; відновити її право, порушене діями відповідача, визнавши за нею право на 400/1200 частин будинку АДРЕСА_1; відновити попередній стан, який існував на час незаконного проникнення до житла, зобов'язавши відповідача встановити нові двері та замок; зобов'язати відповідача відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 99 грн.; визнати недійсними дії приватного нотаріуса Бервено Н.І. щодо посвідчення 29 травня 2003 року договорів дарування та позики.

ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні та виселення, мотивуючи його тим, що він є власником 400/1200 частин жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 29 травня 2003 року.

Посилаючись на незаконність вселення відповідачів в належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1 та їх відмову на вимогу залишити будинок, просив суд усунути перешкоди у здійсненні права власності жилим будинком, виселивши відповідачів із зазначеного будинку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 19 червня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2006 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 просять скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2006 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а отже, відсутні передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України підстави для скасування вказаних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 331, 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.