Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи : ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним, переведення прав і обов'язків покупця, виселення, відшкодування матеріальних збитків,

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що перебуваючи з ОСОБА_2 у шлюбі, 20 вересня 2000 року придбала у спільну власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 10 жовтня 2004 року їх шлюб було розірвано та визначено порядок користування спірною квартирою.

8 липня 2006 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 заяву, посвідчену приватним нотаріусом ОСОБА_4, згідно якої їй повідомлялося, що ОСОБА_2. має намір продати належну йому на праві власності частину квартири за 125 000 грн. Вона, маючи переважне право на купівлю цієї частки, рекомендованим листом 3 серпня 2006 року повідомила нотаріуса ОСОБА_4 про бажання придбати належну ОСОБА_2 частину квартири. Однак, 20 вересня 2006 року ОСОБА_2. повідомив, що продав свою частину квартири ОСОБА_3.

Як пізніше з'ясувалося, 8 вересня 2006 року приватний нотаріус ОСОБА_5 посвідчила договір дарування частини квартири від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3, оцінивши дар у 128 775 грн.

Позивачка вважає, що цей договір дарування укладений з метою приховати договір купівлі-продажу частини спірної квартири і позбавити її, як співвласника спільної часткової власності, права переважної купівлі частки квартири, належної ОСОБА_2 в порядку, передбаченому ст. 362 ЦК України. Крім того, зазначала, що набувач частки спільної часткової власності ОСОБА_3. не перебувала з ОСОБА_2 у родинних чи інших близьких (дружніх) стосунках, будь-яких підстав для дарування їй житла не було. Тому просила задовольнити заявлені нею позовні вимоги .

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2007 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2007 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди вірно виходили із того, що ОСОБА_2, як власник частини спірної квартири та у відповідності до вимог ст. ст. 717- 722 ЦК України вправі був на власний розсуд розпоряджатися належним йому на праві власності майном, у тому числі і подарувати його, а також позивачкою не надано доказів того, що ОСОБА_2. належну йому частину квартири продав відповідачці ОСОБА_3, а договір дарування уклав лише з метою приховання договору купівлі-продажу.

Факту передачі грошей відповідачкою ОСОБА_2 судом не встановлено, як не було й надано доказів укладення між сторонами саме договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувані рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, касаційна скарга підлягає відхиленню із залишенням судових рішень без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.