Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Запорізької міської ради про визнання частково недійсним рішення Запорізького міськвиконкому, визнання незаконним державного акту на землю і його скасування, про встановлення порядку користування земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2008 року,

У вересні 2000 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона 21 грудня 1999 року придбала за договором купівлі-продажу у ОСОБА_5 9/25 часток жилого будинку АДРЕСА_1. На час укладення зазначеного договору 33/100 часток будинку належали ОСОБА_2, ОСОБА_3, а 31/100 частка ДАЕК "Запоріжжяобленерго", (право власності на яку згодом набула ОСОБА_4). При покупці частини будинку ОСОБА_5. вказала на порядок користування власниками будинку земельною ділянкою, що прилягала до нього. ОСОБА_2, ОСОБА_3 пообіцяли у добровільному порядку встановити офіційні межі користування земельною ділянкою. Однак, згодом пред'явили позивачці державний акт про право власності на приналежну до будинку частину земельної ділянки площею 0,0577 га, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради за № 143/32 від 25 березня 1999 року. Вважає, що зазначеним рішенням порушується її право на користування приналежною до будинку земельною ділянкою, рішення прийнято з порушенням норм законодавства.

Просила скасувати рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради за № 143/32 від 25 березня 1999 року, визнати незаконним акт про право власності на приналежну до будинку частину земельної ділянки площею 0,0577 га, виданий на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3 та визначити порядок користування зазначеною ділянкою між співвласниками.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Апеляційним судом вірно встановлено, що права позивачки не порушено у зв'язку з приватизацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приналежної до будинку частини земельної ділянки. Крім того, посилання позивачки на те, що виконавчий комітет Запорізької міської ради не вправі був видавати акт про право власності на спірну земельну ділянку є безпідставним. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 3 Земельного кодексу України 1990 року, що був чинним на момент виникнення спірних відносин, розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Посилання у касаційній скарзі на порушення норм процесуального права, а саме ч. 4 ст. 169 ЦПК України є безпідставним.

Відповідно до зазначеної норми, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Проведення заочного розгляду справи можливе лише у разі наявності умов, визначених у ст. 224 ЦПК. Законодавець встановив, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Тобто, ухвалення судом заочного рішення є правом, а не обов'язком суду.

Крім того, ЦПК також встановлює вимогу, що у разі участі в справі кількох відповідачів заочний розгляд можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів (ч. 2 ст. 224). Таким чином, відсутні правові підстави для ухвалення заочного рішення в разі, коли в судове засідання не з'явився один з кількох відповідачів.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.