Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення доходу, втраченого внаслідок ушкодження здоров'я, та відшкодування витрат на лікування,

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 жовтня 2003 року відповідач заподіяв йому тілесні ушкодження в результаті необережного поводження з вогнепальною зброєю, за що засуджений вироком суду; внаслідок каліцтва він втратив дохід як приватний підприємець, крім того був вимушений витратити кошти на лікування, а тому ОСОБА_2 зобов'язаний відшкодувати його витрати на лікування та втрачений дохід.

Позивач під час розгляду справи уточнив позов і просив стягнути 4 780 грн. на відшкодування витрат на лікування, 165 205 грн. - втраченого доходу та 2 тис. грн. витрат по оплаті правової допомоги.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 1 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 квітня 2008 року, позов задоволено частково, постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 165 205 грн. втраченого доходу та 1 944 грн. на відшкодування витрат по оплаті правової допомоги; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, також постановлено стягнути з ОСОБА_2 в доход держави 49 грн. судового збору та 29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що вироком Вознесенського міськрайонного суду від 23 березня 2005 року ОСОБА_2 було засуджено за вчинення злочину за статтею 128 КК України, його злочинними діями ОСОБА_1 були завдані тяжкі тілесні ушкодження, висновком МСЕК позивача було визнано інвалідом 2 групи з 20 лютого 2004 року до 1 березня 2005 року.

Також установлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, у 2003 році він здійснював торгівельну діяльність непродовольчими товарами (в тому числі вугіллям) й згідно наданої Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією інформації за період з 1 січня 2003 року по 31 грудня 2003 року отримав дохід в сумі 165 205 грн., у тому числі за період з 1 жовтня 2003 року по 31 грудня 2003 року - 95 592 грн., а за 2004 рік доходів не мав.

Задовольняючи частково позов, суд виходив із того, що у 2004 році позивач втратив дохід внаслідок каліцтва, завданого діями відповідача, й розмір втраченого доходу становить 165 205 грн., виходячи з наступного розрахунку: 165 205 грн. (отриманий за 2003 рік дохід)/ 12 місяців = 13 767 грн. х 12 місяців (2004 року) = 165 205 грн.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Таким чином розмір втраченого заробітку (доходу) потерпілого обов'язково визначається з урахуванням втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності.

Статтею 1198 ЦК України встановлено порядок визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця.

Згідно із частинами першою та другою статті 1198 ЦК України розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців. Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу державної податкової служби.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.

З огляду на наведені положення статей 1195, 1198 ЦК України, втрачений фізичною особою-підприємцем дохід визначається як з урахуванням розміру його доходу до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, так і з урахуванням ступеня втрати ним професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

При цьому розмір втраченого доходу, що підлягає відшкодуванню, визначається із річного доходу фізичної особи-підприємця, одержаного в попередньому, до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, господарському році, поділеного на дванадцять, а якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не встановив та не зазначив у рішенні чи було встановлено ОСОБА_1 ступінь втрати професійної працездатності або загальної працездатності за каліцтвом і безпідставно визначив розмір його втраченого доходу без урахування такого ступеня.

Крім того, в обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що ушкодження здоров'я було завдане йому відповідачем 4 жовтня 2003 року.

Такі обставини суд залишив поза увагою й неправильно застосував положення статті 1198 ЦК України, оскільки визначив розмір втраченого позивачем доходу з одержаного ним доходу за повний 2003 рік (з 1 січня до 31 грудня 2003 року), а не з одержаного ОСОБА_1 доходу в попередньому, до каліцтва, господарському році.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позову підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування не оскаржуються.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду від 1 лютого 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 21 квітня 2008 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення доходу, втраченого внаслідок ушкодження здоров'я, а також в частині стягнення витрат на правову допомогу та судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.