Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби м.Тернополя, ОСОБА_2, треті особи - закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ЗАТ "ПриватБанк"), акцонерно-комерціний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі АКБ "Укрсоцбанк"), про виключення майна з акту опису, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 3 квітня 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд з указаним позовом, посилаючись на те, що під час шлюбу з ОСОБА_2 на ім'я останньої придбали квартиру АДРЕСА_1, меблі та побутову техніку, яка знаходиться в ній. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 6 вересня 2004 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку стягнуто кошти за договором поруки. 17.05.2006 року на підставі виконавчого листа державний виконавець описав наклав арешт на вказану квартиру та майно. Так як квартира та майно є спільною сумісною власністю подружжя, а договір поруки ОСОБА_2 уклала не в інтересах сім'ї, просив виключити квартиру та майно з акту опису.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18 грудня 2007 року позов задоволено. Постановлено виключити квартиру та інше майно з акту опису та арешту майна.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 3 квітня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Тернопільської області від 3 квітня 2008 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя. Так як частка ОСОБА_2 у спільній власності подружжя не виділялась, то відповідно до вимог ст. 73 СК України звернути стягнення на це майно за її зобов'язанням не можна.

Апеляційний суд також виходив з того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя. Але ОСОБА_1 не зазначив яке саме майно слід виділити йому в натурі, не вказав інше спільне майно яке не увійшло до акту опису, не вніс на депозит суду вартість частки колишньої дружини, а тому у задоволенні його позову про виключення майна з акту опису слід відмовити.

З такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року №6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" (v0006700-76) при вирішенні питання про належність описаного майна слід керуватися нормами цивільного та шлюбно-сімейного законодавства, що регулюють право власності і його захист. Вирішуючи позов одного з подружжя про виключення з опису належної йому частки майна у спільній сумісній власності подружжя, суду необхідно враховувати, що відповідно до ст.ст. 22, 28 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і у випадку поділу їх частки визнаються рівними. Розмір часток подружжя у спільному майні і яке конкретно майно має бути йому виділено суд визначає з врахуванням всього нажитого майна.

Судом встановлено, що з 17.07.1993 року по 16.01.2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстровану шлюбі. 28.03.2003 року на ім'я ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_1, меблі та побутова техніка, яка знаходиться в ній. 17.01.2003 року ОСОБА_2 уклала з ЗАТ "ПриватБанк" договір поруки, відповідно до якого зобов'язалася перед банком відповідати належним їй на праві власності майном за виконання ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Рокі" (в особі директора ОСОБА_2) кредитного договору в повному обсязі. У визначений кредитним договором строк - до 15.09.2003 року - ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Рокі" кошти не повернув. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 6 вересня 2004 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ЗАТ "ПриватБанк" стягнуто 321 501 грн.51 коп. солідарно. На підставі виконавчого напису №1427 від 29.03.2004 року приватного нотаріуса відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь АКБ "Укрсоцбанк" 19 353,63 грн. Під час виконання зведеного виконавчого провадження 15.05.2006 року описано та накладено арешт на спірне майно.

Враховуючи, що обов'язок погашення боргу у поручителя ОСОБА_2 перед банком виник до 01.01.2004 року, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин СК України (2947-14) , зокрема ст.73 цього Кодексу і на цій підставі відмовив у задоволенні позову.

За правилами ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

А відповідно до вимог ст. 31 КпШС України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути звернено лише на його роздільне майно і на частку в спільній сумісній власності подружжя, яка належала б йому при поділі цього майна.

Вимоги про виключення майна з акту опису ОСОБА_1 мотивував тим, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя. Сторони вказані обставини не заперечували, а тому апеляційний суд, помилково посилаючись на ч.1 ст. 73 СК України та принцип диспозитивності, передчасно прийшов до висновку про неможливість виділення частки позивача із спільного сумісного майна подружжя і з цих підстав відмовив у задоволенні позову.

Вказані порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають до скасування з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 грудня 2007року та рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 3 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.