Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначав, що 18 серпня 2006 року сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої зіткнулися автомобіль ВАЗ-2108, н.з. НОМЕР_1, під його керуванням, власником якого є ОСОБА_3, та автомобіль "Дакія-Логан", н.з. НОМЕР_2, власником якого є відповідач і під його керуванням.

Посилаючись на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача, що його автомобіль був пошкоджений, позивач просив стягнути на його користь 11 080 грн. 17 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Торезького міського суду Донецької області від 14 лютого 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 9 575 грн. 17 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 500 грн. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження, 501 грн. 22 коп. витрат на проведення автотехнічної експертизи, 400 грн. на відшкодування моральної шкоди; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 51 грн. судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2008 року рішення Торезького міського суду Донецької області від 14 лютого 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не має права ставити вимоги про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, оскільки він не є власником автомобіля.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судом установлено, що 18 серпня 2006 року сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої зіткнулися автомобіль ВАЗ-2108, н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, власником якого є ОСОБА_3, та автомобіль "Дакія-Логан", н.з. НОМЕР_2, власником якого є відповідач і під його керуванням.

Відповідно до запису, який міститься у свідоцтві про реєстрацію автомобіля ВАЗ-2108, н.з. НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_3, правом керування зазначеним автомобілем наділений ОСОБА_1

Винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнаний ОСОБА_2

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Установивши, що ОСОБА_1 володів транспортним засобом на відповідній правовій підставі - на підставі запису про наявність у нього такого права в розділі "Особливі відмітки" свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, суд дійшов обґрунтовано висновку про наявність підстав для часткового задоволення його позовних вимог.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2008 року скасувати, а рішення Торезького міського суду Донецької області від 14 лютого 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.