Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2 про розподіл сумісно нажитого майна, визнання права власності на частину будинку,

У квітні 2005 року ОСОБА_1. звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з середини 2001 року вона перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах. 20 грудня 2001 року, на підставі договору купівлі-продажу, вони разом придбали 11/25 частин будинку АДРЕСА_1. Однак договір купівлі - продажу оформлений на відповідача. Крім того, за час спільного проживання сторонами придбане і інше майно. Нормами Сімейного кодексу України (2947-14) передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1. просила задовольнити її позовні вимоги та поділити сумісно нажите майно, а також визнати за нею право власності на половину будинку АДРЕСА_1

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 17 січня 2007 року у позові ОСОБА_1. до ОСОБА_2про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_1 і його розподіл відмовлено. Розділено між сторонами спільне майно на суму 3 383 грн. та виділено ОСОБА_1. кондиціонер фірми "Cooper a Hunter" вартістю 1 260 грн. Виділено ОСОБА_2майно на суму 2 123 грн.: набір електроінструментів вартістю 455 грн., електроперфоратор фірми "МАІТА-2" - 756 грн., газовий конвектор (обігрівач) - 912 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача різницю вартості майна на суму 431 грн. 50 коп., судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати за надання юридичних послуг у розмірі 400 грн. 90 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2007 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 17 січня 2007 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_1 і його розподіл - скасовано та в цій частині ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_1. право власності на 11/50 частин квартири АДРЕСА_1 Виділено ОСОБА_1. згідно висновку експерта по другому варіанту частину кімнати 2-2, площею 7,5 кв.м. на 4 500 грн., кімнату 2-1, площею 13,1 кв.м. на 7 860 грн. та вбиральню літ. "З" на 208 грн. Виділено ОСОБА_2частину кімнати 2-2, площею 4 кв.м. на 2 400 грн., кухню 2-3, площею 12,2 кв.м. на 7 320 грн., кладову 2-4, площею 4,4 кв.м. на 2 640 грн. Встановлено порядок користування земельною ділянкою, виділивши ОСОБА_1. земельну ділянку площею 183 кв.м. (зафарбовано в зелений колір) з виходом на вулицю Черниша. ОСОБА_2виділено у користування земельну ділянку площею 183 кв.м. (зафарбовано у синій колір) з виходом на провулок Парковий. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1. в частині визнання права власності на 11/50 частин квартири АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що майно, придбане внаслідок спільної праці особами, які перебували у фактичних шлюбних відносинах, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про власність", є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Угода між сторонами відносно спірного будинку не укладалася.

Проте з такими висновками суду погодитися не можливо.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Для того, щоб майно було визнано спільною сумісною власністю необхідно установити, що сторони були членами сім'ї, а також, що майно було придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї.

Установлено, що позивачка ОСОБА_1. перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 11 жовтня 1997 року по 3 серпня 2004 року.

20 грудня 2001 року, на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 придбав 11/25 частин будинку АДРЕСА_1

Тому вважати, що сторони були членами сім'ї, а також придбали спірний будинок внаслідок спільної праці немає підстав. Вимога ОСОБА_1. про визнання права власності на частину будинку не ґрунтується на вимогах закону.

З 1 січня 2004 року почав діяти Сімейний кодекс України (2947-14) , яким врегульовано право спільної сумісної власності осіб, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Оскільки Сімейний кодекс України (2947-14) від 1 січня 2004 року зворотної сили не має, то він поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ОСОБА_1. розірвала шлюб із ОСОБА_3 3 серпня 2004 року, то позивач і відповідачка перебували у фактичних шлюбних відносинах після цієї дати, а тому поділу підлягає лише майно, яке нажито ними в цей період.

Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2007 року скасувати, залишивши в силі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 17 січня 2007 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.