Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши скаргу відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2007 року, ухвали апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2007 року, ухвали судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 вересня 2007 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,

У серпні 2005 року відкрите акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди.

Зазначало, що ОСОБА_1 у 2000 році займав посаду директора ТПП "Рос Тек".

21 лютого 2000 року між АППБ "Аваль" та ТПП "Рос Тек" був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ТПП "Рос Тек" отримало 215 000 грн. у кредит зі строком виплати до 21 лютого 2001 року.

На забезпечення виконання зобов'язання за зазначеним договором був укладений договір застави. Предметом зазначеного договору був цемент марки ПЦ-11/А-Ш-400 та цемент марки ПЦ-11/Б-Ш-400 в кількості 2 500 т. на загальну суму 337 000 грн.

У ході перевірки щодо зберігання заставного майна, співробітниками банку був встановлений факт відсутності цементу та за цим фактом прокуратурою Центрального району м. Одеси була порушена кримінальна справа відносно відповідача по справі за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

19 червня 2002 року Центральним районним судом м. Одеси було винесено постанову про закриття кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 на підставі Закону України "Про амністію".

Посилаючись на те, що з вини ОСОБА_1 було реалізовано заставлене майно, що призвело до неможливості виконання кредитного договору, чим ВАТ "Райффайзен банк Аваль" завдана матеріальна шкода, на її відшкодування просило стягнути з відповідача 85 969 грн. 52 коп.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2007 року, в задоволенні позовних вимог ВАТ "Райффайзен банк Аваль" відмовлено.

Ухвалою судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 вересня 2007 року ВАТ "Райффайзен банк Аваль" відмовлено у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2007 року залишено без зміни.

У грудні 2007 року ВАТ "Райффайзен банк Аваль" звернулося до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами, в якій ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одного і того самого положення закону, зокрема положень ЦК УРСР (1540-06) про відшкодування матеріальної шкоди.

Колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що у 2000 році ОСОБА_1 займав посаду директора ТПП "Рос Тек".

21 лютого 2000 року між АППБ "Аваль" та ТПП "Рос Тек" був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ТПП "Рос Тек" отримало 215 000 грн. у кредит зі строком виплати до 21 лютого 2001 року.

На забезпечення виконання зобов'язання за зазначеним договором був укладений договір застави. Предметом зазначеного договору був цемент марки ПЦ-11/А-Ш-400 та цемент марки ПЦ-11/Б-Ш-400 в кількості 2 500 т. на загальну суму 337 000 грн.

У ході перевірки щодо зберігання заставного майна, співробітниками банку був встановлений факт відсутності цементу та за цим фактом прокуратурою Центрального району м. Одеси була порушена кримінальна справа відносно відповідача по справі за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

19 червня 2002 року Центральним районним судом м. Одеси було винесено постанову про закриття кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 на підставі Закону України "Про амністію".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ВАТ "Райффайзен банк Аваль" суд першої інстанції, з висновками якого погодився частково суд апеляційної інстанцій, виходив з того, що обов'язок по відшкодуванню матеріальної шкоди ВАТ "Райффайзен банк Аваль" повинен бути покладений на організацію з якою перебував ОСОБА_1 у трудових відносинах, оскільки шкода була заподіяна з вини відповідача під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Із зазначеним висновком судів погодився і суд касаційної інстанції.

Проте погодитися з таким висновком не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону; визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.

Відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК УРСР (діючої на час виникнення спірних правовідносин) особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) оскільки в силу ст. 452 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи, яка за неї відповідає, однакові.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ВАТ "Райффайзен банк Аваль" на тій підставі, що відповідальність за завдану шкоду повинна нести юридична особа, з якою ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах, суд не врахував, що потерпіла особа має право звернутися безпосередньо до винної особи.

Саме з таких міркувань виходила колегія суддів Судової плати у цивільних справах Верховного Суду України при скасуванні рішення апеляційного суду та залишенні в силі рішення суду першої інстанції про відшкодування матеріальної шкоди завданої з вини фізичної особи, а саме у справі за позовом приватного малого підприємства "Енергоремонт" до ОСОБА_2. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Таким чином, при вирішенні позову ВАТ "Райффайзен банк Аваль" судами помилково було відмовлено у задоволенні позовних вимог на підставі ст. 441 ЦК УРСР.

Зазначені обставини залишилися поза увагою судів, зокрема, і суду касаційної інстанції, що призвело до неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того само го положення закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 358 ЦПК України у випадках, коли допущені судом першої інстанції порушення закону не були усунені судом апеляційної чи касаційної інстанції або одночасно допущені судом першої, апеляційної і касаційної інстанцій, Верховний Суд України скасовує всі рішення та ухвали у справі.

Таким чином, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст.ст. 354, 359 ЦПК України.

Керуючись ст. 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2007 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2007 року, ухвалу судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 вересня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.