Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3та ОСОБА_4 про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди за скаргою ОСОБА_4 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2007 року, ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 лютого 2008 року та ухвали судді Верховного Суду України від 27 травня 2008 року,

У березні 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в листах відповідачів до: Прокуратури Автономної Республіки Крим, прокуратури м. Сімферополя, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України Автономної Республіки Крим, слідчого управління МВС України Автономної Республіки Крим та Міністра Внутрішніх Справ України розповсюдили неправдиву інформацію щодо них, яка полягає в звинуваченні в скоєнні ними злочину, порушенні вимог Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) про розслідуванні кримінальної справи, тим самим принизили їх перед контролюючими й вищими інстанціями та колегами по роботі як безчесних, аморальних осіб, що порочить їх гідність і честь та звання офіцерів міліції. Ця інформація не відповідає дійсності, є образливою. Діями відповідачів завдано моральні страждання, які виражаються в порушенні нормальних життєвих стосунків, а саме: постійно пригнічений стан, втрата довіри та погіршення стосунків із родичами, колегами по роботі, керівництвом, необхідність пояснювати, що розповсюджені відповідачами відомості є неправдивими. Постійні виклики до контролюючих органів призвели до неможливості виконувати свої службові обов'язки належним чином.

Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2007 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано такою, що порочить гідність, честь і ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і не відповідає дійсності, поширену інформацію, а саме: "Я вимушений приходити і спілкуватися з нею (ОСОБА_1) і з підісланими нею робітниками правоохоронних органів при численних свідках, оскільки мене попередили, що в практиці начальника слідчого управління Сімферопольського ГУ МВС України в Криму ОСОБА_2 і слідчого ОСОБА_1 є підкидання вогнепальної зброї або наркотиків з метою, як вони говорять, закрити людину до мавпятнику і примусити давати потрібні їм неправдиві показання". Стягнуто на користь позивачів по 500 грн. з кожного відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 лютого 2008 року рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2007 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням та ухвалою судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_3 та ОСОБА_5оскаржили їх у касаційному порядку.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 27 травня 2008 року у відкритті касаційного провадження у справі відмовлено.

У поданій скарзі ОСОБА_4 просить переглянути у зв'язку з винятковими обставинами рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2007 року, ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 лютого 2008 року та ухвалу судді Верховного Суду України від 27 травня 2008 року в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону.

На підтвердження неоднакового застосування зазначеної норми права заявниця наводить рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 липня 2006 року та від 5 жовтня 2003 року за тотожною вимогою позивачів, якими судові рішення про задоволення позовних вимог скасовані та справи передано на новий розгляд, а також встановлено, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, не є поширенням відомостей, що порочать їх гідність та честь.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного i того самого положення закону.

Обговоривши доводи скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга у зв'язку з винятковими обставинами підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій виходили з того, що недостовірна інформація, яку відповідачі поширили в листі на адресу Міністерства внутрішніх справ України та інших правоохоронних органів, виходить за межі звичайного звернення в правоохоронні органи. Крім того, особи, відносно яких поширена дана інформація, є начальником слідчого управління та слідчим, діяльність яких пов'язана з розслідуванням конкретних кримінальних справ, і наслідки недостовірної інформації негативно відобразились на їхній професійній діяльності.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Конституційний Суд України у рішенні від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 роз'яснив, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами, не можна вважати поширенням відомостей, які порочать гідність, честь чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

Судами встановлено, що позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_1 є посадовими особами ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим, які відносно відповідачів розслідували кримінальну справу. Під час її розслідування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до зазначених органів зі скаргою на їхні дії як працівників міліції, у якій зазначили, що вони при проведенні слідчих дій вчинили ряд незаконних дій та порушували вимоги Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) , зокрема: вчиняли на них психологічний тиск, а також з метою примусу надати вигідні для них показання підкладали їм наркотичні засоби та зброю.

Тому судам слід було перевірити з якою метою відповідачі зверталися до зазначених осіб, які заходи були прийняті цими особами внаслідок перевірки звернень відповідачів, чи було в цих зверненнях наклеп у вчиненні позивачами злочину, чи образа, і залежно від доведеного слід вирішити спір.

Враховуючи наведене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2007 року, ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 лютого 2008 року та ухвалу судді Верховного Суду України від 27 травня 2008 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.