Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Кримського природного заповіднику Державного управління справами, Державного управління справами, третя особа - керівник Державного управління справами ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що розпорядженням керівника Державного управління справами від 22 листопада 2006 року він був звільнений з посади директора Кримського природного заповіднику Державного управління справами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Постановою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 жовтня 2006 року він був звільнений від кримінальної відповідальності за скоєння триваючого злочину відповідно до ст. 48 КК України. Вважає звільнення з посади незаконним, оскільки викладені в постанові суду обставини не є одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків, ніякі заходи дисциплінарного стягнення до нього не застосовувались, пояснень з приводу цих обставин у нього не відбирали.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним і скасувати розпорядження про його звільнення, поновити його на роботі та стягнути з відповідачів солідарно середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32 000 грн.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 8 жовтня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2008 року зазначене рішення суду скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

У обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення апеляційного суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що позивач звернувся з позовом із пропуском встановленого законом строку для звернення до суду за захистом порушених прав, поновити пропущений ним строк не просив і не надав доказів про поважність причин пропуску строку.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з завою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як убачається з матеріалів справи, розпорядження про звільнення позивача видано 22 листопада 2006 року і направлено йому поштою 23 листопада 2006 року (а.с. 43, 44).

Однак ні судом першої, ні апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 213 ЦПК України, належним чином не з'ясовано коли позивач отримав указану копію розпорядження про звільнення.

Уперше до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 звернувся 2 січня 2007 року, про що свідчить копія доданої до касаційної скарги ухвали Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 січня 2007 року про відкриття провадження у справі.

З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 19 липня 2007 року, при цьому він подав заяву, в якій зазначав, що раніше звертався до суду з таким позовом в порядку адміністративного судочинства. Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 6 квітня

2007 року його адміністративний позов було частково задоволено, однак ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2007 року вказану постанову суду було скасовано, провадження в адміністративній справі закрито і роз'яснено, що його позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 просив продовжити йому строк для звернення до суду і розглянути його позов по суті (а.с. 22).

Ураховуючи викладене, висновок апеляційного суду про те, що позивач звернувся з позовом із пропуском встановленого законом строку для звернення до суду за захистом порушених прав, поновити пропущений ним строк не просив і не надав доказів про поважність причин пропуску строку, є передчасним.

За таких обставин визнати рішення апеляційного суду законним і обґрунтованим не можна, а тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.