Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ жилого будинку та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2008 року,

У березні 1997 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільно придбаного ними за час шлюбу житлового будинку по АДРЕСА_1, а також та земельної ділянки, на якій розташований зазначений будинок.

Рішенням Комінтернівського районного суду від 27 грудня 2000 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 58/100 частин спірного будинку вартістю 12 590 грн. 50 коп. з підсобними приміщеннями та надвірними будівлями та частину земельної ділянки площею 506 кв.м. За ОСОБА_2 визнано право власності на 42/100 частини будинку з надвірними спорудами вартістю 9 240 грн. 50 коп. та частину земельної ділянки площею 500 кв.м. Зобов'язано ОСОБА_1 виконати будівельні роботи по переобладнанню будинку на дві окремі частини вартістю 2 933 грн., а ОСОБА_2 - виконати такі роботи вартістю 3 015 грн. Із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 121 грн. різниці вартості будівельних робіт та судові витрати у сумі 320 грн. 44 коп. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 58/100 частин спірного житлового будинку від 14 травня 1999 року, укладеного на Одеській універсальній біржі "Витязь", відмовлено.

Ухвалою Комінтернівського районного суду від 25 серпня 2004 року скасовано зазначене рішення цього ж суду від 27 грудня 2000 року у зв'язку з нововиявленими обставинами через неправильність висновку експерта від 20 липня 1997 року, що встановлено 19 травня 2004 року спеціалістом експертної організації ПП "Інженер-сервіс".

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2006 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 55/100 частин спірного будинку з підсобними приміщеннями та надвірними будівлями вартістю 30 886 грн. За ОСОБА_1 визнано право власності на 45/100 частин спірного будинку з підсобними приміщеннями та надвірними будівлями вартістю 27 547 грн. Із ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 компенсацію у сумі 4 063 грн. Зобов'язано сторони провести відповідні роботи по переобладнанню житлового будинку: ОСОБА_2 вартістю 1 145 грн., ОСОБА_1 вартістю 1 056 грн. Виділено ОСОБА_2 земельну ділянку площею 500 кв.м і 105 кв.м (до одержання правовстановлюючих документів); а ОСОБА_1 - площею 500 кв.м і 315 кв.м (до одержання правовстановлюючих документів). Визнано недійсним договір купівлі-продажу 58/100 частини спірного жилого будинку від 14 травня 1999 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2008 року ухвалу Комінтернівського районного суду від 25 серпня 2004 року та рішення Комінтернівського районного суду від 31 жовтня 2006 року скасовано. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про перегляд рішення Комінтернівського районного суду 27 грудня 2000 року у зв'язку нововиявленими обставинами.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду і залишити в силі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2006 року та ухвалу цього ж суду від 25 серпня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу цього ж суду, якою попереднє рішення суду першої інстанції скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами, апеляційний суд виходив із того, що висновок експерта є доказом, а не істотною обставиною для перегляду рішення суду, а тому дійшов висновку, що правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 27 грудня 2000 року, яке набрало чинності, у суду першої інстанції не було. При цьому, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ризик неодноразового скасування остаточних рішень є таким, що суперечить принципу правової певності, який є одним з головних аспектів верховенства права у сенсі ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами регулюється главою 4 розділу V ЦПК України (1618-15) "Перегляд судових рішень".

Відповідно до ч. 1 ст. 366 ЦПК України ухвала суду про задоволення заяви про перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами оскарженню не підлягає, а ч. 2 зазначеної статті цього Кодексу передбачено можливість оскарження лише ухвали суду про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Переглядаючи в апеляційному порядку та скасовуючи ухвалу Комінтернівського районного суду від 25 серпня 2004 року, якою скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 27 грудня 2000 року, апеляційний суд не врахував, що зазначена ухвала суду першої інстанції не може бути предметом апеляційного перегляду.

За таких обставин апеляційному суду слід було перевірити законність та обґрунтованість оскарженого рішення Комінтернівського районного суду від 31 жовтня 2006 року.

Таким чином, апеляційним судом було порушено порядок апеляційного перегляду судових рішень суду першої інстанції, що відповідно до п. 2 ст. 342 ЦПК України є підставою для скасування постановленої ним ухвали й передачі справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 336, п. 2 ст. 342, п. 6 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2008 року скасувати і передати справу на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.