Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, встановлення порядку користування квартирою,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 2 жовтня 1999 року по 19 січня 2005 року він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі та мають сина.

9 серпня 2004 року він за власні кошти та за допомогою коштів своїх батьків придбав квартиру АДРЕСА_1 вартістю 45 893 грн. та зареєстрував її на своє ім'я. Відповідачка коштів на придбання зазначеної квартири не надавала, тому просив визнати за собою особисте право власності на спірну квартиру.

ОСОБА_2 позов не визнала та звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що за час спільного проживання вони за спільні кошти та кошти, подаровані їхніми батьками купили спірну квартиру за 45 893 грн. ЇЇ батьки подарували на придбання спірної квартири 21 320 грн. Квартира була оформлена на позивача, проте вона дала свою згоду на її придбання, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою, а також вони з сином зареєстровані у спірній квартирі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 листопада 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2008 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 листопада 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення зустрічних позовних вимог, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суди виходили із того, що квартира була придбана позивачем після припинення з відповідачкою шлюбних відносин та відповідачка не надала доказів того, що квартира була придбана на їх з позивачем спільні кошти.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Згідно ст. ст. 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності та їх частки є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Під час укладення договору купівлі-продажу квартири, відповідачка, як дружина позивача дала згоду на придбання квартири на його ім'я та після купівлі житла вони спільно були у ньому зареєстровані.

Шлюб розірвано вже після придбання квартири.

У нотаріально завіреному договорі купівлі-продажу зазначено, що продавець отримав гроші до підписання договору саме від позивача, а не від інших осіб. Письмові докази про протилежне у справі відсутні, тому в силу положень ст. 218 ЦК України на показаннях свідків не можна обґрунтовувати протилежне ніж те, що зазначено у договорі, який оспорюється.

Крім того, тягар доказування про належність спірної квартири до спільної сумісної власності, суд поклав на відповідачку, тоді як в силу положень ст. ст. 60,70 СК України та ст. 10 ЦПК України позивач мав допустимими доказами довести факт придбання ним спірної квартири за власні кошти.

Не звернуто уваги судів і на те, що продаж позивачем будинку, за який він ніби то одержав гроші і витратив їх на придбання спірної квартири, був проданий ним 19 березня 2005 року. Щодо кредитів то вони також оформлялися у 2005 році, яким суд належної оцінки не дав.

За таких підстав рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.