Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи "Обласний кардіологічний диспансер" про скасування результатів атестації робочого місця, визнання незаконними наказів, зобов'язання встановлення скороченої норми робочого часу та стягнення належних виплат за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 5 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 липня 2008 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_1, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що наказом головного лікаря № 20/л від 30 червня 2000 року його перевели з посади лікаря кардіолога-реаніматолога відділення 1 ХС на посаду лікаря-анестезіолога кабінету гіпербаричної оксигенації комунальної установи (далі - КУ) "Обласний кардіологічний диспансер". Згідно з наказом головного лікаря № 6/о від 5 січня 2001 року про закріплення відповідальних осіб за дільницями з підвищеною небезпекою для працюючих у КУ "Обласний кардіологічний диспансер" на 2001 рік його було призначено відповідальним за правильною експлуатацією барокамери. Наказом відповідача № 14 від 2 січня 2007 року йому встановлена тривалість робочого часу - 7 год. 12 хв., а наказом № 44-о від 18 квітня 2007 року - 7 год. 42 хв., хоча він працює на роботі зі шкідливими умовами праці і робочий час повинен бути тривалістю не більше 36 год. на тиждень. 15 жовтня 2007 року він був ознайомлений з протоколом про те, що 12 липня 2007 року було проведено атестацію робочих місць за умовами праці кабінету ГБО. Відповідно до висновку атестаційної комісії робочого місця кабінет ГБО не віднесено до шкідливих умов праці. Вважає, що даний протокол був сфальсифікований, оскільки фактично атестація робочих місць за умовами праці в кабінеті ГБО не проводилась. Робітники кабінету ГБО про день проведення атестації не повідомлялися, не були залучені до участі в атестаційній комісії спеціалісти санітарно-гігієнічної служби та не була проведена експертиза умов праці. Наказом відповідача № 1121 від 10 жовтня 2007 року він був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за невиконання наказу про зміну тривалості робочого часу.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконними накази відповідача № 14 від 2 січня 2007 року, № 44-о від 18 квітня 2007 року і № 74 від 10 липня 2007 року та скасувати їх. Стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату в розмірі 667 грн. 81 коп., заробітну плату з урахуванням її підвищення на 30% в розмірі 1207 грн. 91 коп., недоплату за підвищення кваліфікаційної категорії з відривом від виробництва за 2006 рік в розмірі 543 грн., недоплату за скорочений робочий день за 2007 рік в розмірі 311 грн. 42 коп., компенсацію за молоко в грошовому еквіваленті за 2007 рік в розмірі 109 грн. 60 коп., компенсацію за невиплачене підвищення заробітної плати за двома підставами на 30% за 2005-2007 роки в розмірі 2564 грн. 65 коп. Зобов'язати адміністрацію відповідача проводити розрахунки заробітної плати за 6 годин робочої змини в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу з нарахуванням підвищеного посадового окладу за двома підставами на 30%.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 5 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30 липня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

У обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Матеріали справи та доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 5 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.