6-15108св08 Про визнання недійсними договору купівлі-продажу комунального майна та свідоцтва про право власності на нерухоме майно - 05.11.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2, управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення міської ради, визнання недійсними договору купівлі-продажу комунального майна та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 7 травня 2008 року,

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі вказаними позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог посилався на те, що в порядку приватизації є власником АДРЕСА_1. На порушення вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) про те, що допоміжні приміщення є об'єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією, 9/1000 часток нежитлових приміщень першого поверху будинку (№ 1, 2, 3), яке значилось як колясочна, рішенням Миколаївської міської ради 28 лютого 2003 року включені до групи "А" комунальної власності територіальної громади, які підлягають приватизації способом "викуп", а 9 червня 2003 року отримано відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Згодом на підставі договору купівлі-продажу від 5 вересня 2003 року Фондом комунальної власності міської ради продані приватному підприємцю ОСОБА_2 за 6480 грн.

З урахуванням наведеного позивач просив визнати незаконним та скасувати вищевказане рішення міської ради, визнати недійсними зазначений договір купівлі-продажу комунального майна та свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Справа розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 7 травня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні приміщення проектувалися як наскрізний прохід, пізніше використовувались ЖЕО не як колясочна, а як технічне приміщення, а після передачі їх у комунальну власність як нежитлові приміщення, вони правомірно були продані приватному підприємцю, яка їх орендувала в якості перукарні.

Проте до таких висновків як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач приватизував АДРЕСА_1. Як позивач, так й інші власники приватизованих квартир у зазначеному будинку, неодноразово подавали скарги в різні інстанції щодо використання приватним підприємцемОСОБА_2 колясочної без їх згоди та будівництвом прибудови на нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 вказаного Закону стають об'єктами справа спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

У рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (v004p710-04) (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п. 1.1).

Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що Миколаївська міська рада продала приватному підприємцю не допоміжні приміщення будинку, а нежитлові приміщення будинку, які приватизації не підлягали.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

На порушення зазначених норм процесуального права, суди належним чином не перевірили доводи позивача про те, що спірне приміщення є колясочною, тобто допоміжним приміщенням будинку. На підтвердження своїх доводів суду надано документи: первинну технічну документацію БТІ на будинок (а.с. 64-67, 113), висновки експерта при оцінці спірного об'єкта, в якому на підставі правовстановлюючих документів зазначено, що оцінюється приміщення, розташоване в колясочній (а.с.58),ОСОБА_2 воно орендувалось як колясочна, лист інспекції з упорядкування міської ради, в якому йдеться саме про колясочну (а.с. 13) та інші.

Для правильного вирішення спору суди повинні були з'ясувати не лише характеристику спірного приміщення по уточненим міською радою документам (переведенням до комунальної власності), зокрема, чи є це наскрізним проходом, колясочною чи іншим нежитловим приміщенням, оскільки статус цього приміщення змінювався, але й виходити з того, чи є це приміщення допоміжним, в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку.

Від вирішення зазначених питань залежить те, чи є спірне приміщення спільною частковою власністю власників приватизованих квартир, оскільки відповідно до цивільного законодавства України розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх співвласників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Крім того, позов заявлено про визнання договору купівлі-продажу від 5 вересня 2003 року між Фондом комунальної власності Миколаївської міської ради та приватним підприємцемОСОБА_2 недійсним, проте продавець (Фонд) до участі у справі не залучено, що в силу п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України є безумовною підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України (1618-15) є підставою для скасування ухвалених судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 7 травня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.