Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, продовження строку прийняття спадщини та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Тернопільська районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності на будинок у порядку спадкування та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Тернопільська районна державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, продовження строку прийняття спадщини та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 серпня 2007 року,

У березні 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з названим позовом.

Зазначали, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав у рівних частках на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 (батькові ОСОБА_1 і дідові ОСОБА_2 і ОСОБА_3), померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 (брату ОСОБА_1 і батьку ОСОБА_2 і ОСОБА_3), померлому ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після їхньої смерті кожен раз відкривалася спадщина на частину будинку.

Крім них, спадкоємцем першої черги за законом є ОСОБА_4, дружина померлого ОСОБА_6

ОСОБА_2 проживає та зареєстрована в спірному будинку, а тому прийняла спадщину в установленому законом порядку.

ОСОБА_1 і ОСОБА_4 фактично прийняли спадщину, але із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались у зв'язку з усною домовленістю з ОСОБА_4 про те, що частина будинку буде належати ОСОБА_2 Однак у подальшому їм стало відомо, що відповідачка без їхньої згоди та відома оформила всю спадщину на себе, подавши до нотаріальної контори неправдиві відомості про відсутність інших спадкоємців.

Оскільки діями відповідачки порушено право кожного з них на частку спадщини, позивачі просили суд визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом на частину спірного будинку, виданого на ім'я ОСОБА_4; продовжити ОСОБА_3 строк для прийняття спадщини та визнати за кожною з них право власності в порядку спадкування на 1/6 частину будинку.

ОСОБА_4 позов не визнала та пред'явила зустрічний позов про визнання права власності на частину спірного будинку в порядку спадкування після смерті її пасинка, ОСОБА_7, посилаючись на те, що частина будинку як побудована під час шлюбу належала їй і її чоловікові, ОСОБА_6, на праві спільної сумісної власності; друга половина будинку належала синові чоловіка від першого шлюбу, ОСОБА_7, після смерті якого спадщину фактично прийняв лише її чоловік, хоча належним чином не оформив; після смерті чоловіка спадщину фактично прийняла й оформила тільки вона. Інші спадкоємці пропустили строк для прийняття спадщини без поважних причин, а тому, на її думку, втратили право на спадкування.

У подальшому до суду звернулася з позовомОСОБА_5, вдова померлого ОСОБА_7

Зазначала, що частина спірного будинку належала її чоловікові, ОСОБА_7, з яким вона постійно проживала в цьому будинку та була в ньому зареєстрована. Після смерті чоловіка тривалий час перебувала за межами України та не встигла оформити спадщину з поважних причин. Просила суд визнати за нею в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 право власності на 1/8 частину спадкової частки будинку; визнати недійсним реєстраційне посвідчення про право власності ОСОБА_4 на частину цього будинку.

З урахуванням позовуОСОБА_5 позивачі за первісним позовом уточнили позовні вимоги та просили суд виділити ОСОБА_1 5/24 частин спадкової частки будинку, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - по 11/48 частин цього ж будинку кожній.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 серпня 2007 року, позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено: визнано частково недійсним і скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом на частину житлового будинку по АДРЕСА_1, видане ОСОБА_4 8 червня 2006 року Тернопільською районною державною нотаріальною конторою; продовжено ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 строк для прийняття спадщини та визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 5/24 частин спірного будинку, а за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - право власності на 11/48 частин будинку за кожною; зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково: визнано за нею право власності на 5/24 частин будинку в порядку спадкування; зустрічний позовОСОБА_5 задоволено та визнано за нею право власності на 1/8 частину будинку в порядку спадкування.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення по суті справи.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 іОСОБА_5 та частково - позов ОСОБА_4, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний будинок належав на праві власності в рівних частках ОСОБА_6 та ОСОБА_7; після смерті ОСОБА_7 спадщину на частину спірного будинку відповідно до положень ст. 1270 ЦК України фактично прийняли ОСОБА_6, ОСОБА_2 таОСОБА_5; ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 пропустили строк для прийняття спадщини з поважних причин, а тому за ними слід визнати право на спадкування та здійснити поділ спадкового майна між усіма спадкоємцями.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

При вирішенні справи суди виходили з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав у рівних частках ОСОБА_6 та його сину від першого шлюбу, ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Спадкоємцями першої черги після його смерті були його діти: ОСОБА_2 і ОСОБА_4, дружина,ОСОБА_5, та його батько - ОСОБА_6 Ніхто із цих осіб у встановленому законом порядку та в установлені стоки спадщини не оформив, хоча в будинку проживали ОСОБА_6 (батько), ОСОБА_2 (дочка) таОСОБА_5 (дружина).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 Спадкоємцями на належну йому частину спірного будинку є ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_1 (дочка),ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (онуки) за правом представлення їхнього батька, ОСОБА_7, у порядку ст. 1266 ЦК України. Із числа спадкоємців ОСОБА_6до нотаріуса звернулася в установленому порядку й оформила спадщину на частину спірного будинку лише ОСОБА_4

Дійшовши висновку про поважність пропуску ОСОБА_ 1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_6, місцевий суд вирішив питання про поділ спадкового майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Пленум Верховного Суду України в п. 24 своєї постанови від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснив, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.

Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК України, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У резолютивній частині рішення суд повинен вказати відповідно певний період часу з моменту набрання судовим рішенням законної сили, протягом якого спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини, а не конкретну календарну дату, до якої спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини. Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, місцевий суд у порушення вимог ч. 3 ст. 1272 ЦК України не визначив позивачам додаткового строку для прийняття спадщини та безпідставно вирішив вимоги про визнання за ними права на спадщину, поділ спадкового майна та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Крім того, в обґрунтування висновку про поважність пропуску позивачами строку для прийняття спадщини, суд першої інстанції керувався принципом справедливості, однак у порушення вимог ст. 212 ЦПК України належним чином не перевірив наведених ними доводів про поважність причин пропуску цього строку.

Апеляційний суд, переглядаючи ухвалене рішення, не виконав вимог ст. 303 ЦПК України, не звернув уваги на зазначені порушення та не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги.

Таким чином, допущені судами порушення норм процесуального й матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 серпня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.