Колегія суддів Судової палати у

цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за заявою ОСОБА_1, зацікавлені особи : ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про скасування рішення третейського суду від 7 червня 2007 року,

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила скасувати рішення Харківського обласного постійно діючого третейського суду від 7 червня 2007 року, яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 травня 2008 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1, зацікавлені особи : ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про скасування рішення третейського суду від 7 червня 2007 року.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 1 липня 2008 року ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 травня 2008 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвал судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в справі, у зв'язку з порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1, суди виходили з того, що заявниця не була стороною у справі, яка розглянута третейським судом, тому відповідно до вимог ч. ч. 2, 4 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" не має права на оскарження рішення, ухваленого третейським судом до компетентного суду.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в провадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу по договору позики та ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2006 року накладено арешт на спірне житлове приміщення, яке знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 Заявниця ОСОБА_1 участі у розгляді третейським судом справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спірне житлове приміщення не приймала.

Відповідно до Закону України "Про третейські суди" (1701-15) третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Враховуючи положення ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України "Про третейські суди" (1701-15) та ст. 17 ЦПК України третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії.

Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.

Таким чином, ураховуючи зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов'язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди, положення ст. 51 Закону України "Про третейські суди" щодо неможливості оскарження рішення третейського суду (крім випадків, передбачених у ч. 3 цієї норми) поширюється лише на сторін третейської угоди і не може поширюватись на інших осіб, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права і інтереси яких порушено рішенням третейського суду, прийнятим з перевищенням наданих йому повноважень та поза межами його компетенції (ст. 27 Закону України "Про третейські суди").

За таких обставин постановлені судами ухвали про відмову ОСОБА_1 у відкритті провадження за її скаргою на рішення третейського суду, яким порушено її права і інтереси, підлягають скасуванню з направленням матеріалів до суду першої інстанції для вирішення по суті.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 1 липня 2008 року скасувати, а справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду від 7 червня 2007 року передати до Комінтернівського районного суду м. Харкова.

Ухвала оскарженню не підлягає.