6-15642св08 Про усунення перешкод у користуванні власністю - 29.10.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Петровського районного суду м. Донецька від 21 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 травня 2008 року,

У березні 2007 року позивачі звернулися в суд зі вказаними позовом, посилаючись на те, що проживають у квартирі АДРЕСА_1 (власник - ОСОБА_2). У сусідній квартирі (№ 48) проживають відповідачі, які в червні 2005 року з порушенням технічних стандартів та вимог провели заміну вхідних дверей, що відчиняються назовні (на сходову площадку) та перекривають їм вхід/вихід з квартири, перешкоджають належним чином користуватися свою квартирою.

З урахуванням наведеного, позивачі просили зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні ними своєю квартирою шляхом переустановлення відповідачами вхідних дверей таким чином, щоб вони відчинялися всередину їх квартири.

Рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 21 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 травня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачі встановили вхідні двері, які відкриваються назовні квартири, у відповідності до державних будівельних норм, без порушення пожежних правил та прав позивачів на належне користування своєю квартирою.

Проте до таких висновків як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови № 11 "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року (v0011700-76) роз'яснив, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, сторонами не заперечується, що відповідачі у червні 2005 року замінили вхідний дверний блок до своєї квартири, двері відчиняються назовні, на сходову площадку, вхід у квартиру відповідачів межує зі входом в квартиру позивачів.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачі пред'явили негаторний позов. Цей засіб захисту свого права являє собою вимогу власника усунути порушення у здійсненні його права, які не пов'язані з позбавленням володіння майном.

Право на такий судовий захист передбачене як ст. 16 ЦК України, так і ст. 391 цього ж Кодексу, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що актами від 25 липня 2005 року та 16 червня 2006 року, складеними інженерами, майстрами ЖЕК-1, встановлено, що будинок, у якому проживають сторони, побудований за конструкцією, згідно з якою спарені вхідні двері відчиняються всередину квартири, а встановлені відповідачами нові вхідні двері відчиняються на сходову площадку і повністю перекривають вхідні двері квартири позивачів, що перешкоджає їм вільному виходу/входу в квартиру, що є порушенням їхніх прав на належне користування своєю власністю (а.с.5).

Разом з тим, даний акт судами взагалі не досліджувався та не оцінювався, суди в основу рішення поклали висновок судової будівельно-технічної експертизи № 4756/23 від 25 грудня 2007 року про те, що вхідний дверний блок у квартирі відповідачів установлений відповідно до вимог державних будівельних норм (а.с.54-55).

При цьому, суди не звергнули увагу на третій пункт висновку експертизи, у якому зазначено, що при повному відкриванні полотна дверного блоку, встановленого в квартирі відповідачів, має місце перешкоди для вільного виходу/входу з квартири позивачів, а зазначене свідчить про перешкоди у здійсненні позивачками права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

У порушення вимог зазначених вище норм матеріального та процесуального права, суд як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення, належним чином доводи позивачів та заперечення відповідачів не перевірив.

Крім того, судами не перевірено, чи отримали відповідачі, провівши фактичне переобладнання квартири, замінивши вхідні двері в свою квартиру, які відкриваються в сторону сходової площадки, у відповідності до вимог ст. 152 ЖК України дозвіл на такі дії виконавчого комітету районної ради, що в даному випадку є обов'язковим.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України (1618-15) є підставою для скасування ухвалених судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Петровського районного суду м. Донецька від 21 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 травня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.