Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Кореїзької селищної ради, ОСОБА_2, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Земельний кадастр", про визнання незаконними рішень селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання надати у власність земельну ділянку, зобов'язання розглянути заяву про виділення земельної ділянки та зобов'язання її виділення за касаційними скаргами Кореїзької селищної ради та ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кореїзької селищної ради, ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень селищної ради та державного акта на право власності на землю, зобов'язання надати земельну ділянку у власність, зобов'язання селищної ради розглянути її заяву про виділення земельної ділянки та зобов'язання її виділення.

Позивачка вказувала, що 9 липня 2004 року вона, а 4 жовтня 2004 року ОСОБА_2 звернулися до Кореїзької селищної ради із заявами про надання їм у власність земельних ділянок. Заява ОСОБА_2 була розглянута вже в грудні 2004 року, а її заява - лише в лютому 2005 року. Відповідними рішеннями зазначеної ради ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки, після чого земельну ділянку передано йому у власність та видано державний акт на неї. Іншим рішенням селищної ради, але прийнятим із порушенням як строків розгляду заяви, так і черговості, їй також було надано дозвіл на збір матеріалів попереднього узгодження земельної ділянки, однак меншої, ніж вона просила, площі. У процесі збору матеріалів ОСОБА_1 з'ясувала, що після передачі земельної ділянки ОСОБА_2 буде неможливо здійснити під'їзд до земельної ділянки, на яку претендує вона, а тому позивачка звернулася до зазначеної селищної ради із заявою про виділення їй земельної ділянки для будівництва транспортної дороги загального користування, однак заяву розглянуто не було. За таких обставин позивачка просила визнати незаконними рішення селищної ради про надання дозволу їй та ОСОБА_2 на збір матеріалів попереднього погодження місць розташування земельних ділянок, рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 і виданого на підставі цього рішення на його ім'я державного акта на право власності на землю, зобов'язати селищну раду передати їй у власність земельну ділянку більшої площі, розглянути її заяву та виділити земельну ділянку під будівництво дороги до їхніх із ОСОБА_2 земельних ділянок.

Рішенням Ялтинського міського суду від 7 червня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним рішення 36-ї сесії 4-го скликання Кореїзької селищної ради від 24 лютого 2005 року № 1731 у частині дозволу ОСОБА_1 на збір матеріалів попереднього узгодження місця розташування земельної ділянки площею 0,03 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Визнано незаконним рішення 34-ї сесії 4-го скликання Кореїзької селищної ради від 29 грудня 2004 року № 1828 у частині дозволу ОСОБА_2 на збір матеріалів попереднього узгодження місця розташування земельної ділянки площею 0,06 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, що розташований за адресою: смт Кореїз, районі МЦР "Ратник". Визнано неправомірною бездіяльність Кореїзької селищної ради щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про передачу їй у власність земельної ділянки та зобов'язано Кореїзьку селищну раду на найближчий сесії розглянути її заяву від 9 липня 2004 року про передачу їй у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Визнано неправомірною бездіяльність Кореїзької селищної ради щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для будівництва транспортної дороги та зобов'язано зазначену селищну раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 травня 2005 року про виділення земельної ділянки для будівництва транспортної дороги. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині надання у власність земельної ділянки, визнання незаконним державного акта на земельну ділянку, визнання незаконними та скасування рішень Кореїзької селищної ради від 21 вересня 2006 року № 166 про затвердження матеріалів попереднього узгодження та дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 і від 16 березня 2007 року № 330 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними рішення Кореїзької селищної ради: 36-ї сесії 4-го скликання від 24 лютого 2005 року № 1731 у частині дозволу ОСОБА_1 на збір матеріалів попереднього узгодження місця розташування земельної ділянки; 34-ї сесії 4-го скликання від 29 грудня 2004 року № 1828 у частині дозволу ОСОБА_2 на збір матеріалів попереднього узгодження місця розташування земельної ділянки; 7-ї сесії 5-го скликання від 21 вересня 2006 року № 166 у частині затвердження ОСОБА_2 матеріалів попереднього узгодження та дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки; 13-ї сесії 5-го скликання від 16 березня 2007 року № 330 у частині затвердження проекту відводу земельної ділянки та передачі ОСОБА_2 земельної ділянки у власність. Визнано незаконним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 59033, виданий на ім'я ОСОБА_2 8 травня 2007 року. Зобов'язано Кореїзьку селищну раду на найближчій сесії розглянути заяви ОСОБА_1 щодо надання земельних ділянок. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційних скаргах Кореїзька селищна рада та ОСОБА_2 просять скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що отримання дозволу селищної ради на збір матеріалів попереднього узгодження місця розташування земельної ділянки не передбачено чинним законодавством, а тому такі рішення є незаконними. Крім того, оскільки селищна рада неправомірно зволікала з розглядом заяв ОСОБА_1, то її слід спонукати до такого розгляду й вирішення питання про надання їй земельних ділянок для обслуговування житлового будинку та господарських споруд і для будівництва транспортної дороги. Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання незаконними рішення селищної ради про передачу земельної ділянки у власність відповідача та виданого на підставі цього рішення державного акта, суд виходив із того, що право ОСОБА_1 цим рішенням і актом не порушено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд указав, що селищною радою при вирішенні питань про передачу у власність сторін земельних ділянок було порушено принцип рівних можливостей набуття права власності на землю, оскільки через передачу земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_1 позбавлена можливості отримати земельну ділянку в бажаних для неї розмірах у свою власність через неможливість доїзду до неї.

Однак погодитися з такими висновками не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом установлено, що витребовувана ОСОБА_1 земельна ділянка та земельна ділянка, передана у власність відповідача, - це різні земельні ділянки, які є суміжними. Фактично позивачка намагається за рахунок наданої ОСОБА_2 земельної ділянки облаштувати дорогу для проїзду на земельну ділянку, яку вона лише намагається отримати у власність.

Посилання апеляційного суду як на підставу визнання незаконними рішення селищної ради про передачу земельної ділянки у власність відповідача та виданого на підставі цього рішення державного акта на порушення селищною радою принципу рівних можливостей отримання землі у власність у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 подав відповідну заяву до ради пізніше ОСОБА_1, не може бути підставою для задоволення такої вимоги, оскільки рада при цьому діяла в межах наданих їй законом повноважень, земельну ділянку надала відповідачу в межах норми, а законом не пов'язується порядок і норми передачі земельної ділянки у власність у залежність від черговості подання заяви про це.

Таким чином, право ОСОБА_1 передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_2 не порушено, тобто апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги Кореїзької селищної ради та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року скасувати, залишити в силі рішення Ялтинського міського суду від 7 червня 2007 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.