Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Коломийська районна державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування жилого будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2007 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.

Позивач зазначав, що після смерті у 2000 році його дружини він залишився одинокою людиною з поганим станом здоров ?я. Догляд за ним здійснював відповідач, який забирав у нього пенсію, годував лише хлібом та чаєм, не допускав до нього інших людей.

Скориставшись його безпорадним станом, відповідач умовив укласти з ним договір довічного утримання, а 14 березня 2003 року відвіз його до нотаріуса Коломийської районної державної нотаріальної контори, яка посвідчила укладений між ним та відповідачем договір дарування житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, розташованого по АДРЕСА_1.

Після укладення цього договору ОСОБА_2 став примушувати його тяжко працювати, не звертаючи уваги на стан його здоров ?я та уникаючи надання кваліфікованої медичної допомоги, а 3 травня 2006 року побив його та вигнав з дому.

Посилаючись на те, що вказаний правочин він вчинив під впливом тяжких для нього життєвих обставин, внаслідок обману відповідача та на вкрай невигідних умовах, ОСОБА_1 просив задовольнити позов.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2007 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з,ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні пред ?явленого позову, суд послався на ст. ст. 232, 233, 257, 727 ЦК України та виходив з того, що позивачем не надано доказів укладення ним оспорюваного правочину внаслідок обману та відсутні підстави для розірвання цього правочину.

При цьому суд не зазначив мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування з підстав укладення його на вкрай невигідних умовах, внаслідок збігу тяжких обставин, незважаючи на те, що позивач обґрунтовував свої вимоги такими обставинами.

Згідно із ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ним позовних вимог.

Статтею 118 ЦПК України встановлено, що позов пред ?являеться шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.

Така позовна заява ОСОБА_1 про розірвання оспорюваного договору дарування в матеріалах справи відсутня.

Незважаючи на це, суд мотивував свій висновок у справі за позовом про визнання недійсним договору дарування відсутністю підстав для його розірвання.

Договір, що оспорюється позивачем, було укладено 14 березня 2003 року.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК (435-15) 2003 року положення зазначеного кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК (435-15) 2003 року, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини виникли до набрання новим Кодексом чинності й не мають продовжуваного характеру, то суд при розгляді справи мав керуватися положеннями ЦК України 1963 (1540-06) року.

Згідно із ч. 1 ст. 57 ЦК України 1963 року угода, укладена внаслідок обману, та угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною.

Відповідно до роз ?яснень п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина, які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

За таких обставин суду слід було з ?ясувати майновий або особистий стан позивача, чи не примусив цей стан позивача укласти оспорювану угоду та чи була ця угода вчинена ним на вкрай невигідних для нього умовах.

На зазначені порушення норм матеріального та процесуального права не звернув уваги й суд апеляційної інстанції, який залишив без змін рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, враховуючи що порушення норм процесуального права допущені як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.