Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до товариства з обмеженою відповідальністю Будова-центр-1" (далі - ТОВ "Будова-центр-1") про стягнення неустойки, відшкодування моральної шкоди, визнання права власності на майно за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ТОВ "Будова-центр-1" про стягнення неустойки за прострочення виконання інвестиційних договорів, відшкодування моральної шкоди та визнання права власності на майно. Свої вимоги мотивував тим, що уклав із відповідачем інвестиційні договори: № 091 від 28 квітня 2005 року, № 009 від 29 грудня 2004 року, № 042 від 29 грудня 2004 року, № 008 від 29 грудня 2004 року, від № 043 від 29 грудня 2004 року - на будівництво 3-х підземних гаражів та 2-х квартир за адресою:АДРЕСА_1. Свої зобов'язання щодо фінансування будівництва виконав, а ТОВ "Будова-центр-1" у встановлені договором строки об'єкти будівництва в експлуатацію не здало. Після уточнення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача на його користь неустойку за прострочення виконання інвестиційного договору № 091 від 28 квітня 2005 року - 23 403 грн. 65 коп. та моральну шкоду - 23 403 грн. 65 коп.; неустойку за прострочення виконання інвестиційного договору № 009 від 29 грудня 2004 року - 23 403 грн. 65 коп. та моральну шкоду - 23 403 грн. 65 коп.; неустойку за прострочення виконання інвестиційного договору № 042 від 29 грудня 2004 року - 228 681 грн. 47 коп. та моральну шкоду - 228 681 грн. 47 коп.; неустойку за прострочення виконання інвестиційного договору № 008 від 29 грудня 2004 року - 23 403 грн. 65 коп. та моральну шкоду - 23 403 грн. 65 коп.; неустойку за прострочення виконання інвестиційного договору № 043 від 29 грудня 2004 року - 214 927 грн. 09 коп. та моральну шкоду - 214 927 грн. 09 коп.; визнати за ним право власності на об'єкти інвестування та покласти витрати, пов'язані з розглядом справи на відповідача.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Будова-центр-1" на користь ОСОБА_1неустойку за прострочення виконання інвестиційних договорів, а саме: № 091 від 28 квітня 2005 року - 23 403 грн. 65 коп.; № 009 від 29 грудня 2004 року - 23 403 грн. 65 коп.; № 042 від 29 грудня 2004 року - 228 681 грн. 47 коп.; № 008 від 29 грудня 2004 року - 23 403 грн. 65 коп.; від № 043 від 29 грудня 2004 року - 214 853 грн. 54 коп.; моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн., судовий збір у розмірі 3 297 грн. 95 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 150 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на об'єкти інвестування, які є предметом зазначених договорів. Зобов'язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності за ОСОБА_1 на ці об'єкти.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2008 року апеляційну скаргу ТОВ "Будова-центр-1" задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в стягненні неустойки, апеляційний суд виходив із того, що позивач пропустив річний строк звернення до суду, а судом першої інстанції безпідставно визнано поважними причини пропущення цього строку .

З таким висновком суду не можна погодитись з таких підстав.

Судом установлено, що протягом 2004-2005 років між сторонами у справі було укладено 5 інвестиційних договорів на будівництво 3-х підземних гаражів-стоянок та 2-х квартир у будинку за адресою:АДРЕСА_1. Відповідно до умов указаних договорів плановий термін введення об'єктів в експлуатацію - третій квартал 2005 року, термін здачі будинку під заселення - четвертий квартал 2005 року. У разі перевищення цих термінів понад 3 місяці ТОВ "Будова-центр-1" зобов'язалося сплатити інвестору неустойку за кожний місяць прострочення в розмірі 0,2 відсотки від фактично внесених інвестицій. До цього часу об'єкти інвестування в експлуатацію не введено.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня (у даному спорі з першого місяця) прострочення й доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, вважаючи, що строк позовної давності закінчився в грудні 2006 року, а позов до суду подано у вересні 2007 року.

За правилами с. 253 ЦК України (435-15) перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Крім того, ст. 267 ЦК України встановлено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Поза увагою апеляційного суду залишилась та обставина, що сторонами у справі не було заявлено про застосування позовної давності, сплив якої є підставою для відмови в позові.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в позові про стягнення неустойки підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

У решті - рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Так, відмовляючи в задоволенні позову про стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду, апеляційний суд вірно виходив із вимог ст. 611 ЦК України, відповідно до якої відшкодування моральної шкоди у разі невиконання зобов'язання допускається, якщо такі правові наслідки передбачені законом або договором. Ні спірними договорами, ні законодавством про інвестування в будівництво не передбачено стягнення компенсації за моральну шкоду.

Правильним є також висновок апеляційного суду, що неустойка - це санкція за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а не грошове зобов'язання, за порушення якого настає відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України щодо індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми.

За ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Оскільки спірний житловий будинок до експлуатації не прийнятий, вимоги позивача про визнання права власності на об'єкти інвестування передчасні.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргуОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2008 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення неустойки скасувати, справу в цій частині передати на новий апеляційний розгляд.

У решті рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.