Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства (далі - ДП) "Антрацит" про стягнення одноразової допомоги,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював в ДП "Антрацит", 5 липня 2004 року звільнився з роботи за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію, проте відповідач не виплатив йому передбаченої галузевою угодою одноразової допомоги.

Позивач просив стягнути з відповідача одноразову допомогу в сумі 2765 грн. 88 коп.

Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду від 20 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2008 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ДП "Антрацит" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 працював на шахті "Комсомольська" ДП "Антрацит", 5 липня 2004 року звільнився з роботи за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що позивач має право на одержання одноразової допомоги відповідно до пункту 12.15 Галузевої угоди між Міністерством палива та енергетики України і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості України (із доповненнями та змінами від 03 липня 2001 року, від 15 лютого 2002 року, від 20 вересня 2002 року, від 10 грудня 2002 року, від 01 липня 2003 року та від 29 грудня 2003 року), оскільки звільнився з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також має право звернутися до суду із заявою без обмеження будь-яким строком.

Проте з такими висновками суду цілком погодитись не можна.

Відповідно до частин першої - другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк на звернення працівника до суду із заявою не поширюється на позови про стягнення належної заробітної плати, тобто такої, яка належить до виплати, однак не виплачена працівнику, при відсутності спору щодо права працівника на її одержання.

Заперечуючи проти позову, ДП "Антрацит" посилалося на те, що ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової допомоги, крім того, він пропустив визначений статтею 233 КЗпП України строк на звернення до суду, оскільки звільнений з роботи ще у 2004 році.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень відповідача належним чином не перевірив, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин і не перевірив додержання ОСОБА_1 строку на звернення до суду із позовом з огляду на те, що він звільнений з роботи у липні 2004 року, одноразова допомога при звільненні йому виплачена не була, ДП "Антрацит" такої допомоги не нараховувало та заперечувало наявність у позивача права на її отримання. Крім того, не перевірив суд й того, чи є така одноразова допомога заробітною платою у розумінні Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) .

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державного підприємства "Антрацит" задовольнити частково.

Рішення Антрацитівського міськрайонного суду від 20 вересня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.