6-1103св09 Про встановлення факту купівлі квартири та визнання права власності - 29.10.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Святошинської районної в м. Києві ради про встановлення факту купівлі квартири та визнання права власності за касаційною скаргою Святошинської районної в м. Києві ради на рішення Святошинського районного суду

м. Києва від 25 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від

29 жовтня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Святошинської районної в м. Києві ради, в якому просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в

Зазначала, що вказана квартира на підставі договору купівлі-продажу належить ОСОБА_4 Між нею та ОСОБА_4 існувала домовленість про продаж квартири, відповідно до якої вона передала ОСОБА_4 кошти в розмірі 65 тис. доларів США, а остання зобов’язалась протягом 2 місяців нотаріально оформити договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в м. Києві, однак через хворобу ОСОБА_4 договір купівлі-продажу належним чином оформлений не був, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року власниця спірної квартири померла.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від

29 жовтня 2008 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в

Святошинська районна в м. Києві рада звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 31 серпня 2007 року придбала квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві. 6 вересня 2007 року вказана квартира була зареєстрована за нею в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна на праві приватної власності відповідно до реєстраційного посвідчення

№ 038355 від 6 вересня 2007 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_1, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відповідно до довідки від ІНФОРМАЦІЯ_1 року, виданої Київською міською клінічною лікарнею № 5, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, причина смерті – ВІЛ-інфекція.

Із розписки, написаної ОСОБА_4 23 грудня 2007 року, вбачається, що між нею та ОСОБА_3 досягнута домовленість щодо купівлі-продажу належної їй квартири АДРЕСА_1 в

м. Києві. ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 повну суму вартості квартири в розмірі 65 тис. доларів США та взяла на себе зобов’язання протягом 2 місяців нотаріально оформити договір купівлі-продажу квартири.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що між

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично було укладено договір купівлі-продажу квартири, на виконання якого ОСОБА_3 передала власниці квартири кошти в сумі 65 тис. доларів США, а ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 ключі від квартири та документи на квартиру й зобов’язалася протягом 2 місяців нотаріально оформити договір купівлі-продажу, однак виконати зобов’язання їй перешкодила обставина, яка не залежала від її волі, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона померла.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до чч. 3, 4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Задовольняючи позов про визнання права власності на квартиру, суди фактично визнали дійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Згідно з роз’ясненнями, викладеними в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Крім того, задовольняючи позов, суди виходили зі змісту розписки ОСОБА_4, й посилались на неї як на основний доказ досягнення між сторонами домовленості щодо купівлі квартири, однак судами не перевірено належність та достовірність такого доказу, а саме: чи дійсно зазначена розписка написана ОСОБА_4

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, помилок, яких припустився суд, не виправив і залишив рішення без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Святошинської районної в м. Києві ради задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня

2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2008 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до Святошинської районної в м. Києві ради про встановлення факту купівлі квартири та визнання права власності передати на новий розгляд до суду першої інстанції.