Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 серпня 2007 року,

У серпні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він як науково-педагогічний працівник одержує пенсію, призначену відповідно до Закону України від 13 грудня 1991 року № 1977-XII "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , та має право на її перерахунок у встановленому законодавством порядку.

Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва вилучило з довідок інформацію про виплати за індивідуальними контрактами та при перерахунку пенсії не врахувало її. При цьому в порушення вимог Законів України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII "Про інформацію" (2657-12) та від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (393/96-ВР) належної відповіді відповідачами на його звернення щодо підстав неврахування таких виплат йому надано не було.

Вважаючи, що діями відповідачів порушено його права, просив визнати дії відповідачів щодо відмови в належному перерахунку призначеної йому пенсії неправомірними та відшкодувати моральну шкоду.

У процесі розгляду справи позивач неодноразово доповнював вимоги, просив визнати неправомірними дії відповідачів щодо неналежного розгляду його звернень, вилучення управлінням Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва інформації з довідок, які використовуються при розрахунку наукової пенсії, та, визнавши укладені між ним і факультетом ІОТ НТУУ "КПІ" індивідуальні контракти формами трудового договору, які підпадають під дію КЗпП України (322-08) , зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок наукової пенсії з урахуванням указаних виплат.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 серпня 2007 року зазначене рішення суду скасовано, а провадження у справі закрито.

В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи й порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду в частині закриття провадження у справі та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного, що є безумовною підставою для закриття провадження.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до суду в серпні 2004 року (а.с.3) та в процесі розгляду справи неодноразово доповнював свої вимоги.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 2 вересня 2005 року позов задоволено частково: визнано неправомірними дії відповідачів щодо надання неповних відповідей на певні звернення позивача в частині незазначення причин вилучення інформації з довідок, зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати відповідь позивачу на звернення від 9 січня 2004 року та від 30 квітня 2004 року щодо причин вилучення інформації з довідок та управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва надати відповідь на звернення від 8 червня 2005 року щодо причин вилучення інформації з довідок; у задоволенні решти вимог відмовлено (а.с.163-165).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2006 року вказане рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок наукової пенсії скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, у решті рішення залишено без змін (а. с. 232 - 234).

Проте, незважаючи на викладене, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 березня 2006 року було помилково відкрито провадження в цій цивільній справі (а. с. 236).

Відповідно до ч. 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦПК України (1618-15) 2004 року заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, подані до набрання чинності цим Кодексом за правилами, встановленими главами 29-32, 36 ЦПК України 1963 (1501-06) року, розглядаються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства (2747-15) (далі - КАС) України (2747-15) .

Згідно з вимогами абзаців 1, 2 ч. 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, подані і не розглянуті до набрання чинності КАС України (2747-15) (до 1 вересня 2005 року), розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. Такі заяви чи скарги (подання) не можуть бути залишені без руху або повернуті у порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог і правил підсудності, встановлених ЦПК України 1963 (1501-06) року.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб'єктом владних повноважень відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративні справи, у яких однією із сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, як це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 18 КАС України, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (п. 2 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, даний спір, що виник між сторонами, є публічно-правовим і відноситься до компетенції адміністративних судів, тому його розгляд судом першої інстанції після повернення з апеляційного суду в березні 2006 року повинен був здійснюватися за нормами КАС України (2747-15) .

Ураховуючи наведені норми процесуального права, суть спору та вказані обставини справи, апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо необхідності розгляду такого спору в порядку, установленому КАС України (2747-15) , у зв'язку з чим необхідно було скасувати рішення районного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте апеляційний суд також допустив порушення зазначених норм процесуального права та помилково закрив провадження.

За таких обставин, ураховуючи вимоги ч. 1 ст. 335 ЦПК України 2004 року, ухвала апеляційного суду в частині закриття провадження у справі підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, з постановленням у цій частині нової ухвали про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку адміністративного судочинства, в іншій частині - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

p;

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 серпня 2007 року в частині закриття провадження скасувати, постановити у цій частині нову ухвалу.

Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку адміністративного судочинства.

В іншій частині ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.