Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до садового товариства (далі - СТ) "Горки-4", третя особа - ОСОБА_2, про визнання дій неправомірними, поновлення в членах товариства, визнання права користування земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1988 року вона є членом садового товариства й користується земельною ділянкою № 839, у березні 2007 року дізналася, що зазначена земельна ділянка новим керівництвом товариства незаконно вилучена з її володіння та передана іншій особі.

Позивачка просила визнати незаконними дії голови правління СТ "Горки-4" ОСОБА_3., скасувати рішення правління товариства щодо вилучення з її користування земельної ділянки, поновити її в членах СТ "Горки-4", визнати за нею право користування земельною ділянкою № 839, стягнути 5 тис. грн. на відшкодування завданої порушенням її прав моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 4 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 1988 року була прийнята в члени СТ "Райдуга", реорганізованого в СТ "Горки-4", рішенням правління СТ "Горки-4" від 25 вересня 1999 року її виключено із членів товариства як таку, що не сплачувала членських внесків більше ніж рік.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що рішення правління про виключення позивачки із членів товариства є правомірним, ОСОБА_1 втратила право користування земельною ділянкою у СТ "Горки-4" ще 25 вересня 1999 року.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону СРСР від 26 травня 1988 року "Про кооперацію в СРСР" (v8998400-88) , яким згідно з Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" (1545-12) регулюються спірні правовідносини, члена кооперативу може бути виключено з кооперативу за рішенням його загальних зборів у випадках, передбачених статутом.

Згідно із частиною третьою статті 14 цього Закону вирішення питання про прийняття у члени кооперативу, виключення з нього, а також питання, пов'язані з виходом з кооператива, належать до виключної компетенції загальних зборів кооперативу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що користується наданою їй земельною ділянкою № 839 з 1988 року постійно, її ділянка має огорожу та під'їзд, на ній розміщений дачний будинок, знаходиться інше майно, висаджені фруктові дерева, вона обробляє ділянку, сплатила необхідні внески для забезпечення товариства електроенергією, облаштування доріг, водогону. У 1999 році голова правління товариства ОСОБА_4 поставив її до відома про наявність заборгованості з оплати членських внесків і вона відразу ж сплатила борг, ОСОБА_4 запевнив її, що питання вирішене. З того часу в правління СТ "Горки-4" до неї не виникало питань із приводу сплати заборгованості чи вилучення земельної ділянки, її визнавали членом товариства й зазначали про це в документах, натомість після зміни керівництва товариства його голова правління ОСОБА_3. безпідставно, без урахування обставин, що склалися, не повідомивши її про свої дії, обмежив її доступ до ділянки та передав ділянку іншій особі.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, і не перевірив, чи є правомірним виключення ОСОБА_1 із членів СТ "Горки-4" у 1999 році за рішенням правління товариства, а не загальних зборів; крім того, суд належним чином не перевірив і доводів позивачки про неправомірність дій правління товариства з огляду на її пояснення про те, що вона в 1999 році сплатила нараховану їй заборгованість і до березня 2007 року безперешкодно, без будь-яких претензій з боку відповідача, користувалася земельною ділянкою, а про вилучення ділянки її не було повідомлено, доступ до ділянки обмежено безпідставно.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 4 жовтня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.