6-14398св08 Про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності в порядку спадкування - 22.10.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Долинського районного споживчого товариства про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійним та визнання права власності в порядку спадкування, за касаційною скаргою голови правління Долинського районного споживчого товариства на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі вказаним позовом, посилаючись на те, що його мати ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, 18 січня 1999 року за письмовим договором купівлі-продажу купила у Долинського РСТ приміщення магазину № 132 з відповідними господарськими будівлями, розташоване по вул. АДРЕСА_1 за 4500 грн. Нею до каси відповідача були внесені кошти та отримано у власність приміщення магазину, тобто всі істотні умови договору були погоджені та виконані. Оскільки договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений, просив визнати вказаний договір дійсним та визнати за ним право власності на дане приміщення магазину в порядку спадкування за законом, оскільки він є єдиним спадкоємцем померлої матері та фактично прийняв спадщину.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2008 року ОСОБА_1. відмолено в задоволенні прозову.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу приміщення магазину № 132 та належних до нього службових будівель, розташованого по вул. АДРЕСА_1, укладений 18 січня 1999 р. між Долинським РСТ та ОСОБА_2 Визнано право власності на вказаний магазин зі службовими приміщеннями в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 за ОСОБА_1. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі голова правління Долинського РСТ просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні у 1999 році письмового договору купівлі-продажу не було дотримано нотаріальної форми угоди та державної реєстрації, продавець не мав правовстановлюючих документів на приміщення магазину і продав його без згоди обласного управління споживспілки.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив з того, що всі істотні умови договору купівлі-продажу між матір'ю позивача та Долинським РСТ погоджені, покупець умови договору виконав, магазин перебував на балансі продавця і згідно його Статуту на час укладення письмової угоди товариство мало право на продаж приміщення. Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР є підстави для визнання договору купівлі-продажу дійсним. Позивач є єдиним спадкоємцем померлої матері, фактично прийняв спадщину, тому суд визнав за ним право власності у порядку спадкування за законом на приміщення магазину.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 225 ЦК УРСР передбачено, що право продажу, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Зі свідоцтва про право власності від 10 липня 2000 р. № 244 вбачається, що приміщення магазину по вул. АДРЕСА_1 на праві колективної власності належить Долинському районному споживчому товариству. Таким чином, на момент угоди купівлі-продажу (січень 1999 року) продавець не був власником магазину, правовстановлюючих документів на приміщення магазину не було, а тому Долинське РСТ не мало права його продажу.

У зв'язку з цим, відповідно до положень ст. ст. 224, 225, 227 ЦК УРСР не може бути предметом договору купівлі-продажу нерухоме майно, яке не є об'єктом права власності продавця на момент укладення договору, оскільки такий договір й не міг бути посвідчений нотаріально на час його укладення, хоча підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Крім того, апеляційним судом безпідставно відхилено посилання суду першої інстанції на Положення про неподільне громадське майно споживчої кооперації України від 22 квітня 1997 року, згідно з п. 1.5 якого передбачено, що продаж об'єктів основних засобів районним споживчим товариством проводиться за рішенням вищого органу управління споживспілки.

Кіровоградська обласна спілка споживчих товариств згоди на реалізацію магазина не давала.

Апеляційним судом також безпідставно відхилено заяву Долинського РСТ, подану до суду першої інстанції, про застосування позовної давності. Оскільки письмова угода купівлі-продажу була вчинена у січні 1999 р., мати позивача померла у червні 1999 року, а позивач пред'явив позов про визнання угоди дійсною лише у жовтні 2007 року, не заявивши клопотання про поновлення строку позовної давності. Посилання апеляційного суду на те, що правовідносини є триваючими і позовна давність позивачем не пропущена є помилковим та таким, що не відповідає положенням цивільного законодавства про позовну давність.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу голови правління Долинського районного споживчого товариства задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2008 року скасувати та залишити в силі рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2008 року.