Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного коледжу культури і мистецтв, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Луганського обласного коледжу культури і мистецтв на рішення апеляційного суду Луганської області від 15 квітня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Луганського обласного коледжу культури і мистецтв про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивачка зазначала, що працювала у відповідача сторожем та згідно з наказом від 12 вересня 2007 року № 463-к її було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Звільнення вважала незаконним через порушення відповідачем вимог ст. 43 КЗпП України щодо її обов'язкової участі у розгляді первинною профспілковою організацією подання директора коледжу про її звільнення. Просила поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, невиплачену заробітну плату в розмірі 114 грн. 22 коп. та 2 400 грн. на відшкодування моральної шкоди, яка завдана їй відповідачем порушенням її трудових прав.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 17 січня 2008 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 15 квітня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі та стягнуто з Луганського обласного коледжу культури та мистецтв на її користь 2 760 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі Луганський обласний коледж культури та мистецтв просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що штатну одиницю сторожа, ким працювала ОСОБА_1, було скорочено з 1 жовтня 2007 року, тобто на день звільнення позивачки з роботи 12 вересня 2007 року скорочення не мало місця.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КЗпП України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позивачем вимог.

Установлено, що свою вимогу про поновлення на роботі позивачка обґрунтовувала тим, що звільнення проведено з порушенням вимог ст. 43 КЗпП України, оскільки розгляд подання директора коледжу про її звільнення з роботи виборним органом первинної профспілкової організації проведено без її участі.

Розглянувши справу в межах заявлених ОСОБА_1 вимог, суд першої інстанції вказав, що, як установлено ним, позивачка не є членом профспілкової організації, яка діє в коледжі, а тому відповідачем обґрунтовано проведено звільнення з роботи без згоди виборного органу профспілкової організації.

Такий висновок є правильним.

Апеляційний суд зазначеного висновку суду першої інстанції не спростував, до протилежного висновку не дійшов та, ухвалюючи рішення, виходив з обставин, з якими ОСОБА_1 не пов'язувала незаконність свого звільнення з роботи, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Луганського обласного коледжу культури і мистецтв задовольнити.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 15 квітня 2008 року скасувати, залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 січня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.