Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Васильківської міської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права на успадкування майна та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду від 7 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 5 лютого 2008 року,

У липні 2007 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина на майно у вигляді частини будинку АДРЕСА_1, земельної ділянки площею 0,025 га за тією ж адресою, грошових вкладів. 8 грудня 2004 року вона отримала свідоцтва про право на спадщину: одне за заповітом від 27 серпня 1999 року на частину будинку, друге за законом на 1/8 частину земельної ділянки. На 7/8 частин цієї ж земельної ділянки свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26 серпня 1994 року отримала дочка - ОСОБА_2, що вважає незаконним, оскільки земельна ділянка невеликого розміру і її цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тому вона повинна отримати всю земельну ділянку площею 0.025 га, на якій розташована спадкова частина будинку. Позивачка просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 8 грудня 2004 року дочці, ОСОБА_2, на 7/8 частин земельної ділянки; визнати за нею право на спадкування за законом земельної ділянки площею 0,025 га; зобов'язати Васильківську міську державну нотаріальну контору внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 8 грудня 2004 року їй, шляхом видачі нового свідоцтва про право на спадщину, що стосується розміру частини майна.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду від 7 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 5 лютого 2008 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив із того, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 існувало два заповіти: від 26 серпня 1994 року на користь ОСОБА_2, за яким він заповів дочці все належне йому майно, та від 27 серпня 1999 року на користь ОСОБА_1, за яким він заповів дружині належну йому 1/4 частину будинку. На час смерті спадкодавця ОСОБА_1мала право на обов'язкову частку в спадщині, їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/8 частину земельної ділянки, на інші - 7/8 частин цієї ділянки - правомірно видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2

З такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до правил ч. 2 та ч. З ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , правило ст. 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди, до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності. У разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту.

Вирішуючи спір, суд цих вимог закону й роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не врахував, не з'ясував, якого розміру земельна ділянка зайнята спадковою частиною будинку та необхідна для її обслуговування, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені недоліки й не перевірив належно доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, які спростовують доводи апелянта, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду від 7 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 5 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.