Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Вінницької міської ради про усунення перешкод у приватизації земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Вінницької міської ради про визнання права користування земельною ділянкою та відновлення меж,

У серпні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, Вінницької міської ради про усунення перешкод в приватизації земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У позові зазначав, що відповідно до свідоцтва про право власності від 5 квітня 1985 року № 2935, виданого Вінницьким управлінням житлового господарства на підставі рішення Вінницького міськвиконкому від 11 жовтня 1984 року № 537 та свідоцтва від 31 жовтня 1989 року № 588, йому належить на праві власності будинок АДРЕСА_1.

Будинок із надвірними спорудами розташований на земельній ділянці 1 598, 96 кв.м, яка була виділена згідно з рішенням Вінницького міського виконавчого комітету від 21 січня 1955 року № 2/75 та від 29 лютого 1984 року № 107 у постійне користування.

Із земельної ділянки площею 2 368, 96 кв.м, яка була закріплена за будинком АДРЕСА_1, була виділена земельна ділянка площею 770 кв.м в окреме домоволодіння № 31.

ОСОБА_1 указав, що має намір приватизувати земельну ділянку, на якій розташований його будинок і для цього потрібний абрис зовнішньої межі його земельної ділянки, який повинен бути підписаний усіма суміжними землекористувачами.

Проте ОСОБА_2, яка є власницею будинку АДРЕСА_1, відмовилась від підписання акта погодження меж.

У жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернувся з додатковим позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, мотивуючи свої вимоги тим, що за його домоволодінням закріплена земельна ділянка площею 1 598 кв.м, а фактично в наявності є 1 525 кв.м, оскільки частину земельної ділянки площею 73, 96 кв.м самовільно захопила відповідач.

У березні 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_1, Вінницької міської ради про визнання права користування земельною ділянкою та відновлення меж, посилаючись на те, що в 1967 році вони з братом ОСОБА_3, купили 49/100 часин домоволодіння по вулиці АДРЕСА_1 з частиною земельної ділянки площею 1 160, 79 кв.м. У 1977 році ОСОБА_1 купив 51/100 частину домоволодіння з відповідною частиною земельної ділянки, яка складає 1 208, 17 кв.м.

Відповідно до договору дарування від 15 червня 1982 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 свою частку домоволодіння та при будівництві нового будинку вона отримала свідоцтво про право власності на будівлю АДРЕСА_1 від 8 серпня 1984 року № 2807.

У судовому засіданні ОСОБА_2 стало відомо, що 29 лютого 1984 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради було винесено рішення № 107 про закріплення за нею земельної ділянки площею 770 кв.м, з яких 170 кв.м закріплено в тимчасове користування. Оскільки документи на право власності на 49/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 на її ім'я не були погашені, вважала, що за нею залишилось право користування земельною ділянкою площею 1 160,79 кв.м з відновленням старих меж.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 фактично земельна ділянка не виділялась, ОСОБА_2 вважала, що вона має право додатково ще на 90, 79кв.м земельної ділянки і наполягала на відновленні старих меж.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 13 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У позові ОСОБА_2 також відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення і постановити нове про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Судом установлено, що рішенням виконкому Вінницької міськради

від 21 січня 1955 року № 2/75 за домоволодінням АДРЕСА_2зареєстровано 2 368, 96 кв.м земельної ділянки. Співвласниками цього домоволодіння, у подальшому №№ 27, 31-33, були ОСОБА_2 і ОСОБА_1, яким належали 49/100 частка та 51/100 частка відповідно.

Із земельної ділянки, закріпленої за вказаним домоволодінням, було виділено в окреме домоволодіння № 31 і закріплено за ОСОБА_2 земельну ділянку площею 770 кв.м, з яких 170 кв.м передано в тимчасове користування.

Рештою з емельної ділянки користувався й користується власник домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_1

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд посилався на те, що позивачем не надано доказів того, яким чином слід відновити межу між домоволодіннями, а також відсутні належні документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою в тих межах і тих розмірах, які він зазначав, оскільки актів відводу земельної ділянки на домоволодіння по вулиці АДРЕСА_1 немає. Земельна ділянка, що під домоволодінням АДРЕСА_1, належить до міських земель, а за позивачем належним чином не закріплена.

Позовні вимоги ОСОБА_2 визнані судом необґрунтованими, оскільки твердження ОСОБА_2 про те, що вона придбала частину домоволодіння по вулиці АДРЕСА_1 з відповідною частиною земельної ділянки площею 1 160, 79 кв.м безпідставне. Суд посилався також на те, що земельна ділянка виділялась під домоволодіння № 13 (27)

(31-33), відносилась до міського земельного фонду, за співвласниками будинку закріплена не була, порядок користування земельною ділянкою між співвласниками не встановлювався.

Суд також указав, що рішенням Староміської районної ради від 6 серпня 1974 року № 207 "Про надання дозволу на спорудження житлових будинків замість існуючих аварійних громадянам району" було дозволено ОСОБА_2 зводити будинок замість старого та виділено земельну ділянку площею 770 кв.м, а рішенням виконкому Вінницької міської ради від 29 лютого 1984 року № 107 знесено старий будинок з домоволодіння №31-33, і тому ОСОБА_2 до решти земельної ділянки відношення не має.

Проте повністю погодитись із такими висновками суду не можна з таких підстав.

При розгляді справи суди не взяли до уваги положення ст. 90 ЗК УРСР (у редакції 1970 року) та ст. 30 ЗК УРСР 1990 року, які були чинними на час виникнення права на домоволодіння і за якими при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у передбачених законом розмірах і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

Не враховано судом і положення Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року (v005p710-05) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень ст. 92 п. 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (справа про постійне користування земельними ділянками).

Ураховуючи, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не перевірили доводів сторін щодо їхнього права на земельні ділянки, не встановили які ділянки перейшли в користування сторін при переході права власності на домоволодіння, та не перевірили, чи були допущені сторонами порушення встановлених меж, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 13 липня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 вересні 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.