Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

У позові зазначав, що він є власником 11/50 часток жилого будинку АДРЕСА_1. Решта будинку, а саме Ѕ частина, належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2, а 7/25 часток - ОСОБА_4 У користуванні сторін перебуває земельна ділянка загальною площею 1 363 кв.м, з приводу якої між сторонами виник спір і відносно якої позивач просив установити порядок користування відповідно до часток у будинку.

Хоч рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 30 листопада 1994 року був визначений порядок користування зазначеною земельною ділянкою між попередніми співвласниками, але посилаючись на те, що визначений порядок суттєво ущемляє права позивача, як користувача земельної ділянки, оскільки площа, яка виділялась попередньому власнику 11/50 часток, не пропорційна даній частці й виділена в кінці городу без надання проходу до неї, просив встановити порядок користування земельною ділянкою відповідно до першого чи другого варіантів висновку експертизи від 26 березня 2007 року № 24 залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 17 квітня 2007 року позов ОСОБА_1задоволено.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою відповідно до першого варіанта судової будівельно-технічної експертизи від 26 березня 2007 року № 24. Виділено ОСОБА_1 у користування земельну ділянку площею 299, 86 кв.м, ОСОБА_2. - 681,5 кв.м, ОСОБА_4 - 381, 64 кв.м.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2007 року рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 17 квітня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2007 року та залишити в силі рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 17 квітня 2007 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд вказав, що позивач не довів своє право користування спірною земельною ділянкою чи її частиною на умовах оренди, а тому підстав для задоволення позову про встановлення, а фактично про зміну встановленого порядку користування земельною ділянкою немає.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з таких підстав.

Судами установлено, що сторони є співвласниками жилого будинку АДРЕСА_1.

Позивач є власником 11/50 частин жилого будинку з 5 вересня 2006 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 є власниками Ѕ та 7/25 частин жилого будинку з 10 червня 2002 року та з 8 липня 2005 року відповідно.

Зазначений жилий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 1 363 кв.м.

Раніше ця земельна ділянка перебувала в користуванні попередніх співвласників будинку: Ѕ частина - ОСОБА_5, 7/25 - ОСОБА_6 та 11/50 - Вінницької міської ради. Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 30 листопада 1994 року між сторонами був встановлений порядок користування зазначеною земельною ділянкою, яким було виділено у користування співвласнику Ѕ частини будинку 691 кв.м. земельної ділянки, 7/25 частини - 409 кв.м., 11/50 частини - 156 кв.м.

Ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, пославшись на ст. 125 Земельного кодексу України 2001 року, указав, що оскільки позивач після набуття права власності на частину будинку не переоформив земельну ділянку, не уклав договір оренди, то немає підстав для задоволення позову.

Проте апеляційний суд не взяв до уваги положення ст. 120 Земельного кодексу України щодо переходу права власності чи користування земельною ділянкою чи її частиною до особи, яка придбала будинок, будівлю або споруду.

Не враховано судом і положення Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року (v005p710-05) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень ст. 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (справа про постійне користування земельними ділянками).

Оскільки апеляційний суд не врахував зазначених положень і скасувавши рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення, фактично не перевіривши доводів апеляційної скарги й заперечень позивача, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки суд не з'ясував, чи може даний спір щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою вирішуватись судом з врахуванням рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 30 листопада 1994 року.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 17 квітня 2007 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.