Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру,

У листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 5 серпня 2002 року вона є власницею квартири АДРЕСА_1 З метою продажу цієї квартири вона видала 20 жовтня 2003 року доручення ОСОБА_2, за умовами якого надала останній право вільного входу у квартиру, право підпису та право отримання грошей. Квартиру ОСОБА_2 мала намір продати ОСОБА_3 за 43 тис. доларів США. 20 жовтня 2003 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 під розписку у якості авансу за спірну квартиру 37 500 доларів США. При цьому обіцяв протягом двох тижнів виплатити решту суми у розмірі 5 500 доларів США. Однак ніяких виплат більше відповідач не проводив. Більше того, ОСОБА_2 намагалася продати спірну квартиру через агентство нерухомості іншим особам. Оскільки всі ці дії відповідачів здалися позивачці підозрілими, то 2 липня 2004 року ОСОБА_1 відмінила своє доручення, про що повідомила ОСОБА_2, і запропонувала виселитися із квартири з поверненням авансу. Однак відповідачі відмовилися від пропозиції. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просить задовольнити її позовні вимоги та усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення сім'ї ОСОБА_2,ОСОБА_3,ОСОБА_4 із спірної квартири.

26 січня 2005 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на квартиру. Свої вимоги обґрунтовував тим, що, будучи громадянином Російської Федерації та маючи намір переїхати на постійне місце проживання в м. Сімферополь, він із дружиною, ОСОБА_2, у жовтні 2003 року звернувся до Сімферопольського бюро нерухомості для придбання квартири. Їм була запропонована квартира АДРЕСА_1, яка ще не була здана в експлуатацію. 10 жовтня 2003 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_5 500 доларів США, про що останній написав розписку, в якій зобов'язувався оформити генеральне доручення на розпорядження квартирою після отримання 43 тис. доларів США. Відповідачі зобов'язувалися здати спірну квартиру в експлуатацію через місяць і потім укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу. Гроші в сумі 38 тис. доларів США відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 отримали й видали генеральне доручення на ім'я ОСОБА_2 на оформлення введення в експлуатацію спірної квартири та продажу її ОСОБА_3 Позивач ОСОБА_3 разом із сім'єю вселився у квартиру. Вони приступили до завершення будівельних робіт у будинку. Однак 2 липня 2004 року ОСОБА_1 відмінила генеральне доручення, пояснюючи тим, що ОСОБА_3 не повністю розрахувався з нею. ОСОБА_3 вважає дії ОСОБА_1 незаконними, тому просив визнати угоду купівлі-продажу дійсною та визнати за ним право власності на спірну квартиру.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 18 липня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у жовтні-листопаді 2003 року, дійсною. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_5 просять скасувати ухвалені рішення суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачка, відповідно до статей 57- 60 ЦПК України, не надала доказів, які б підтвердили створення їй перешкод у користуванні квартирою.

Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Проте, не можна погодитися із рішенням суду першої інстанції в частині визнання дійсною угоди купівлі-продажу квартири та визнання за ОСОБА_3 права власності на неї.

Установлено, що ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 5 серпня 2002 року.

Рішенням Київського районного виконавчого комітету м. Сімферополя від 11 червня 2002 року № 383 дозволено реконструювати спірну квартиру. На підставі дозволу ОСОБА_1 розпочала реконструкцію квартири АДРЕСА_1

Власник, відповідно до статті 319 ЦК України, володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

ОСОБА_1, як власник квартири, має право володіти та користуватися нею, однак, до прийняття реконструйованої квартири в експлуатацію, вона може нею розпоряджатися лише у визначених законом випадках.

На момент укладення усного договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_1 не здала в експлуатацію реконструйовану квартиру. Рішення Сімферопольської міської ради про прийняття її в експлуатацію не приймалось.

До прийняття реконструйованої квартири в експлуатацію, ОСОБА_1 не мала правових підстав розпоряджатися цим майном, укладати будь-які договори, об'єктом яких було б це майно, у тому числі продавати чи брати кошти за майбутній його продаж.

За таких обставин вважати обґрунтованими висновки щодо задоволення вимог про визнання дійсною угоди купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру немає підстав.

Відповідно до статті 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи викладене, рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 18 липня 2006 року та ухвала Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2007 року в частині задоволення позову про визнання дійсною угоди купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог.

Керуючись статтями 336, 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 18 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2007 року в частині задоволення позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру скасувати, відмовивши ОСОБА_3 у задоволенні таких вимог.

В решті рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 18 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2007 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.