Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючий Гнатенко А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,

Барсукової В.М., Луспеника Д.Д.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за заявою державної податкової інспекції Жовтневого району м. Луганська про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, за касаційною скаргою державної податкової інспекції Жовтневого району м. Луганська (далі – ДПІ) на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 5 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 8 жовтня 2007 року,

У березні 2007 року ДПІ звернулася до суду із заявою про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, а саме інформацію про обсяг та рух коштів за період з 6 травня 2003 року до 3 вересня 2003 року на рахунку МПП "ВКФ"Діамант-Сервіс" із зазначенням контрагентів,

ДПІ мотивувала свою заяву необхідністю перевірки фінансової діяльності підприємства та сплати ним відповідних платежів до бюджетів, ураховуючи те, що іншим шляхом ці відомості отримати неможливо через відсутність документів і самого підприємства, створеного без мети підприємницької діяльності, що стверджується рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 30 листопада 2004 року, яким статутні документи МПП "ВКФ "Діамант-Сервіс" визнано недійсними з моменту реєстрації – з 23 квітня 2003 року.

Посилаючись на зазначені обставини, ДПІ просила про задоволення заяви.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 5 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 8 жовтня 2007 року, у задоволенні заяви ДПІ відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ДПІ просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в розкритті банківської таємниці щодо обсягу й руху коштів на рахунках МПП "ВКФ "Діамант-Сервіс" із зазначенням його контрагентів суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із відсутності в заявника для цього підстав та повноважень, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (далі – Закон), і з наявності заборони на розкриття інформації щодо контрагентів вкладника банку.

Однак з таким висновком не можна погодитися, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Частиною 1 ст. 60 Закону визначено, що банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, якою зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди.

Порядок розкриття банківської таємниці визначено в ст. 62 Закону.

Цією нормою визначено коло осіб, на вимогу яких розкривається банківська таємниця, підстави її розкриття та обсяг інформації, яка надається.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 62 Закону підставами для розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, є: по-перше, письмовий запит або дозвіл власника інформації; по-друге, письмова вимога або рішення суду; по-третє, письмова вимога уповноважених державних органів, перелік яких визначено законом і є вичерпним.

З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що на вимогу відповідних уповноважених державних органів банк вправі надати інформацію, яка містить банківську таємницю, у межах і обсягах, визначених цим та іншими законами, тобто банки надають обмежену законом інформацію.

Зазначені обмеження, у тому числі викладені в ч. 4 ст. 62 Закону, не стосуються випадків надання банком інформації, яка є банківською таємницею, за дозволом клієнта чи за рішенням (вимогою) суду.

Такий висновок узгоджується з п. 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 (z0935-06) та главою 12 ЦПК України (1618-15) , що регулює порядок розгляду судом справ про розкриття банківської таємниці ( п. 5 ч. 1 ст. 288, п. 4 ч. 1 ст. 290 ЦПК України).

Зазначені вимоги матеріальних норм права не враховані судами при ухваленні судових рішень.

Крім того, у порушення процесуальних норм права (ст. ст. 212, 214 ЦПК України) суд належним чином не перевірив та не дав оцінки доводам ДПІ щодо підстав розкриття банківської таємниці у визначених нею обсягах і межах, ураховуючи рішення суду від 30 листопада 2004 року, яке набрало чинності, та положення Закону України "Про державну податкову службу України" (509-12) про компетенцію і повноваження органів державної податкової служби щодо перевірки дотримання суб’єктами підприємницької діяльності податкового законодавства.

Апеляційний суд зазначені порушення процесуального закону залишив поза увагою.

За таких обставин рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державної податкової інспекції Жовтневого району м. Луганська задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 5 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 8 жовтня 2007 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Ленінського районного суду м. Луганська.