6-14089св08 Про визначення місця проживання неповнолітньої дитини - 15.10.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі вказаним вище позовом, посилаючись на те, що від шлюбу з відповідачкою, якого розірвано, мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Оскільки між ними немає згоди щодо місця проживання неповнолітньої дитини, просив визнати її місце проживання з ним, так як місце проживання з матір'ю негативно на неї впливає, а у нього є всі можливості для виховання та утримання дитини.

У справі ухвалювалось заочне рішення і після його скасування судом, що його ухвалив, останнім рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, з батьком, позивачем у справі.

У касаційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в тому числі й норм міжнародного процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визначаючи місце проживання неповнолітньої дитини з батьком, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дитина, яка досягла чотирнадцяти років, сама визначила своє місце проживання з батьком.

Проте до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови № 11 "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року (v0011700-76) роз'яснив, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до частин 4 і 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема, щодо місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

На порушення зазначених норм права суд першої інстанції не залучив відділ освіти, на якого покладено опіку та піклування згідно з пунктами 1.3, 1.4 Правил опіки та піклування, до участі у справі, та не отримав від нього письмовий висновок щодо можливого вирішення спору.

Зазначене, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення суду з передачею справи на новий розгляд.

Крім того, до касаційної скарги додані витяги із справи про набуття французького громадянства від 21 червня 2006 року відповідачкою ОСОБА_2 та, внаслідок цього, і неповнолітньою її дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, а також свідоцтво про народження ОСОБА_4, в якому зазначено про її французьке громадянство.

У ході розгляду справи представник відповідачки, як і сама відповідачка, повідомляли суду про те, що ОСОБА_2 є громадянкою Франції та має постійне місце проживання у Франції та ставили питання про порушення судом правил підсудності.

У зв'язку з участю у справі іноземного елемента суду слід було визначитись з підсудністю даної справи судам України відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", який визначає виключну підсудність, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні.

Зазначені порушення суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не усунув, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.