Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві 15 жовтня 2008 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору доручення, довіреності й договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсними та витребування земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі відповідного сертифіката вона мала право власності на земельну частку (пай).

У вересні 2004 року вона видала довіреність на ім'я ОСОБА_2, якою уповноважила останнього бути її представником з питань виділення в натурі на місцевості земельної ділянки, її приватизації, отримання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та після цього - її продажу або обміну.

Вважає, що ОСОБА_2 скористався її необізнаністю і лише тому переконав її у необхідності видати йому таку довіреність і відчужити землю.

Після отримання ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на землю з указанням її цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, останній 11 грудня 2004 року від її імені на підставі вказаної довіреності уклав договір купівлі-продажу спірної ділянки з ОСОБА_3

Вважаючи, зазначені довіреність і договір купівлі-продажу земельної ділянки незаконними, оскільки землі, що були розпайовані, призначалися для товарного сільськогосподарського виробництва, а на відчуження таких земель установлено заборону; договір доручення і видана на підставі нього довіреність укладені з порушенням публічного порядку; дії, на які уповноважено ОСОБА_2, указано в дорученні не конкретно; вона жодним чином не схвалювала в установленому законодавством порядку вчиненого відповідачами правочину, просила визнати недійсними договір доручення і довіреність від 18 вересня 2004 року та договір купівлі-продажу від 11 грудня 2004 року; витребувати вказану ділянку з володіння ОСОБА_3

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 травня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.