Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про розірвання шлюбу й визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2008 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_1 пред'явила в суді позов до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Зазначала, що 25 грудня 2004 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_1, від якого вони мають неповнолітню дочку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спільне життя з ОСОБА_2 не склалося з причин постійних погроз застосування фізичного насильства до неї, неодноразового його застосування, образ на її адресу в нецензурній формі.

Посилаючись на те, що подальше спільне життя й збереження шлюбу неможливе, оскільки в нездоровій сімейній атмосфері вона не може повноцінно виховувати дитину, позивачка просила розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем.

Крім того, вважає, що дитині краще буде проживати з нею та для цього в неї є всі необхідні умови, а саме: проживання в окремій трикімнатній квартирі, достатній заробіток, забезпечення умов для всебічного розвитку дитини, тоді як відповідач не може дати дитині належного виховання у зв'язку з тим, що постійно знаходиться на роботі

Посилаючись на викладене, позивачка просила визначити місце проживання дитини з нею.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Зазначав, що з 25 грудня 2004 року він перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, від якого мають неповнолітню дочку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. У цей час він і відповідачка тимчасово не проживають разом, що викликано деякими непорозуміннями, які, на його думку, будуть вирішені й вони разом із дружиною та дочкою будуть жити разом однією сім'єю.

Посилаючись на те, що на відміну від ОСОБА_1 він має кращі умови для проживання та виховання дитини, ОСОБА_2 просив визначити місце проживання дитини з ним.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено: розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 25 грудня 2004 року; визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю; ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2008 року рішення районного суду змінено. Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3, з матір'ю. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком, ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_2. У іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи нове рішення та визначаючи місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком - ОСОБА_2, апеляційний суд виходив із того, що батько має постійне місце роботи, високу заробітну плату, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має значно кращі порівняно з матір'ю житлово-побутові умови для виховання дитини.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону та принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, в якій вказано, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню дочку -ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Обидві сторони відповідально ставляться до виконання своїх батьківських обов'язків, мають позитивні характеристики, належні матеріально-побутові умови для забезпечення потреб малолітньої дитини. Малолітня ОСОБА_3 однаково добре ставиться як до матері, так і до батька, однак у силу свого віку не може виявити свою особисту прихильність до одного з батьків.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про те, що кращі матеріально-побутові умови життя ОСОБА_2 та висновок органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 19 квітня 2007 року є достатніми підставами для визначення місця проживання малолітньої дочки з батьком.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю - ОСОБА_1

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону.

Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2008 року скасувати, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.