6-11503св08 Про звільнення від сплати заборгованості за аліментами - 15.10.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Державна виконавча служба Луцького міського управління юстиції, про звільнення від сплати заборгованості за аліментами,

У червні 2007 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що згідно з рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2005 року з неї стягуються аліменти на користь відповідача на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3, у сумі 150 грн. щомісячно.

На виконання рішення суду в серпні 2005 року вона через поштове відділення перерахувала 300 грн., однак відповідач від них відмовився, через що вона припинила добровільно перераховувати кошти.

У березні 2007 року державна виконавча служба Луцького міського управління юстиції повідомила їй про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про стягнення аліментів та стягнення 3 783 грн. 87 коп. заборгованості за період з 25 січня 2005 року до 28 лютого 2007 року.

Посилаючись на те, що відповідач відмовився отримати 300 грн., які вона надсилала, а також на те, що виконавчий лист він пред'явив у виконавчу службу майже через 2 роки після ухвалення рішення судом, ОСОБА_1 просила звільнити її від сплати заборгованості за аліментами.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Волинської області від 19 березня 2008 року, позов задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати 3 783 грн. 87 коп. заборгованості за аліментами.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Міськрайонний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що заборгованість зі сплати аліментів виникла саме через те, що відповідач тривалий час без поважних причин не пред'являв виконавчий лист до виконання.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2005 року постановлено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3, у сумі 150 грн. щомісячно.

ОСОБА_1 у серпні 2005 року через поштове відділення перерахувала 300 грн. На а.с. 9 є повідомлення про те, що поштовий переказ ОСОБА_2 не отриманий, а тому 20 вересня 2005 року повернутий відправнику за закінченням терміну зберігання.

Відповідач у суді посилався на те, що про поштовий переказ він не знав, повідомлення не отримував, оскільки в цей час перебував за межами м. Луцька. У порушення вимог ст. 213 ЦПК України суд його доводів не перевірив та не дав їм належної оцінки.

Відповідно до ч. 3 ст. 197 СК України суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

Положення цієї норми може бути реалізовано у випадку, коли судом встановлено пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Такий строк відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження" становить три роки.

ОСОБА_2 пояснював, що пред'явив виконавчий лист до виконання в березні 2007 року, одразу після його видачі судом для примусового виконання, тобто в межах строку, встановленого законом. Суд ці пояснення також не перевірив.

Крім того, ОСОБА_1 не заперечувала того факту, що з серпня 2005 року припинила перераховувати кошти на утримання сина, ОСОБА_3.

Оскільки порушення судами норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2007 року та ухвалу Волинської області від 19 березня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.