6-13864св08 Про визнання права користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом про виселення з жилого будинку - 15.10.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання права користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про виселення з жилого будинку без надання іншого жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом про визнання за нею права користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1. Посилалася на те, що на законних підставах проживає у спірному будинку з дня народження у 1961 р., мала на праві власності частину будинку, яку в 1989 р. подарувала своїй матері, відповідачці у справі, а також була в ньому зареєстрована з 1977 по 1990 роки. У 1985 р. уклала шлюб із ОСОБА_4, який зі згоди відповідачки став проживати разом з нею. Її мати визначила порядок користування будинком, якого вони дотримуються. У 1999 р. у спірний будинок прописався її брат ОСОБА_3, проте ні дня в ньому не проживав. З ним склалися неприязні стосунки і він став вимагати їх виселення з будинку, ці претензії підтримала й мати, у зв'язку з цим вона вимушена була звернутися до суду й просить задовольнити позов.

У серпні 2007 р. зі вказаним вище зустрічним позовом звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що ОСОБА_2 на праві власності належить половина спірного жилого будинку, що складається з двох невеликих кімнат, житло потрібно матері для проживання, а сім'я ІНФОРМАЦІЯ_1створює їй перешкоди для проживання, принижують її честь і гідність, проявляють неповагу до неї, перешкоджають їй вільно розпоряджатися та користуватися своєю власністю. Крім того, вони мають на праві власності чотирикімнатну квартиру.

З посиланням на статті 116, 150, 169 ЖК України просили про задоволення позову.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2008 року позов ОСОБА_1 задоволений, за нею визнано право користування житловим приміщенням у жилому будинку по проїзду АДРЕСА_1. У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виселено з жилому будинку по проїзду АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1, будучи співвласником спірного будинку, подарувала свою частку матері, була зареєстрована у будинку, безперервно проживає в ньому з дня народження у 1961 р. як член сім'ї нинішнього власника, а після шлюбу з ОСОБА_4, який зі згоди власника вселився у будинок, мати визначила їм для проживання одну кімнату. У зв'язку з наведеним суд вважав, що ОСОБА_1 набула права користування жилим приміщенням у спірному будинку. Підстав для виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4, передбачених ст. ст. 150, 169 ЖК України, на які посилалися ОСОБА_2 та ОСОБА_3, судом не встановлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 і задовольняючи зустрічний позов, виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві власності належить чотирьохкімнатна квартира у м. Харкові, тобто житлом вони забезпечені, договір найму жилого приміщення зі ОСОБА_2 вони не укладали, а тому підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, тим самим забезпечується реалізація власником прав власності, передбачених ст. 319 ЦК України.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджується і сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 не вселялася у спірний будинок, а в ньому народилася, певний час була співвласником будинку, подарувавши у 1989 р. свою частку відповідачці, матері, була зареєстрована в будинку і в ньому проживає до цього часу. В 1985 р. після шлюбу з ОСОБА_4 з її згоди на той час як співвласника будинку та зі згоди матері він вселився у будинок, мати визначила їм для проживання одну кімнату, де вони й проживають.

Згідно зі ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У зв'язку з наведеним, на думку колегії суддів, суд першої інстанції належним чином оцінив надані йому докази та вірно застосував положення ст. 156 ЖК України і прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1, яка народилася і весь час проживала у спірному жилому будинку зі згоди власника, певний час також була його співвласником і тому має право користуватися жилим приміщенням нарівні зі власником.

Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Підстав для виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4, передбачених ст. 116 ЖК України, суд першої інстанції не знайшов, а позивачі за таким позовом його обставин не довели, що є їх процесуальним обов'язком згідно зі ч. 1 ст. 60 ЦПК України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, його висновків не спростував, допустився помилок у застосуванні на вірному тлумаченні норм матеріального права, помилково вважаючи, що для виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 достатньо загальних положень, які регулюють здійснення права власності (ст. 319 ЦК України) та помилково зазначив, що положення ст. 116 ЖК України до цих правовідносин не застосовуються, незважаючи на те, що саме з посиланням на цю норму права заявлявся зустрічний позов.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2008 року скасувати та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2008 року.