Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Приходько І.В.

Бухтіярової І.О . Маринчак Н.Є.

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2016

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016

у справі № 826/19081/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рокітт Україна"

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Рокітт Україна" (далі - позивач, ТОВ "Рокітт Україна") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.03.2015 № 0000831520, № 0000841502, № 0000851520, № 0000861502.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016, позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 31.03.2015 № 0000831520, № 0000841502, № 0000851520, № 0000861502; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.02.2015 по 11.03.2015 посадовими особами ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Рокітт Україна" з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2014 року, за результатами якої складено акт від 17.03.2015 № 251/26-54-15-02-13 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 198.4 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2014 року на суму 37 518 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2014 року на суму 443 364 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 31.03.2015: № 0000831520, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 37 518 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 9379,50 грн.; № 0000841502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 443 364 грн.

Також, 23.03.2015 посадовою особою ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ "Рокітт Україна" за січень 2015 року, за результатами якої складено акт від 23.03.2015 № 119/26-54-15-02-12 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 198.4 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2015 року на суму 141 313 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за січень 2015 року на суму 166 042 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 31.03.2015: № 0000851520, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 141 313 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 70 656,50 грн.; № 0000861502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 166 042 грн.

За результати оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень від 31.03.2015 № 0000831520, № 0000841502, № 0000851520 та № 0000861502, ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення від 08.06.2015 № 9080/10/26-15-10-06, яким податкові повідомлення-рішення № 0000831520, № 0000841502 та № 0000861502 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення № 0000851520 скасовано в частині 35 328,25 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій.

Рішенням ДФС України від 18.08.2015 № 17521/6/99-99-10-01-04-25 про результати розгляду скарги позивача оскаржувані рішення, з урахуванням рішення ГУ ДФС у місті Києві від 08.06.2015 № 9080/10/26-15-10-06, залишені без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що задекларований спірний податковий кредит за листопад 2014 року - січень 2015 року сформований позивачем у зв'язку з придбанням основних засобів (комп'ютерної техніки), отриманням послуг з оренди для здійснення власної господарської діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними копіями видаткових та податкових накладних, актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

При цьому, як слідує з актів перевірок, податковим органом не ставиться під сумнів реальність зазначених вище господарських операцій та не встановлено, що податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано спірний податковий кредит, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Виходячи із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 у справі № 826/19081/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.