Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до квартирного управління виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, Кременчуцького державного політехнічного університету, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: УЖКГ КП "Кременчуцьке МБТІ", ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права на користування житлом,

У листопаді 2000 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона із 1987 року по 1996 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Під час перебування у шлюбі ними була придбана однокімнатна квартира АДРЕСА_1. Цю квартиру та квартиру АДРЕСА_3, яка, згідно свідоцтва про право власності від 23 жовтня 1993 року, належала на праві власності ОСОБА_2, вони обміняли на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2. Позивачка у спірній квартирі прописана не була. На підставі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 5 липня 1995 року, яке скасовано ухвалою Судової колегії у цивільних справах Полтавського обласного суду від 24 травня 1996 року, позивачку ОСОБА_1 18 січня 1996 року було прописано у спірну квартиру. У подальшому позовна заява ОСОБА_1 у цій справі ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 14 жовтня 1998 року залишена без розгляду. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 15 грудня 1998 року, яке не було оскаржено та набрало чинності, задоволено позов ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення. Цим рішенням ОСОБА_1 виселено без надання іншого жилого приміщення і виписано із квартири АДРЕСА_2. 15 квітня 1999 року ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_1 отримали свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2. На засіданні ради Кременчуцького державного політехнічного університету від 25 березня 1999 року було прийнято рішення про придбання трикімнатної квартири покращеного планування в центрі міста з метою покращення житлових умов професора ОСОБА_4 за умови передачі його трикімнатної квартири до квартирного фонду інституту. 5 липня 1999 року ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу спірної квартири, на підставі якого вони продали квартиру Кременчуцькому державному політехнічному університету. Рішенням ради Кременчуцького державного політехнічного університету від 13 січня 2000 року було знято із спірної квартири гриф "службове житло". На підставі свідоцтва про право власності квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві спільної часткової власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по частині за кожним. ОСОБА_4 подарував свою частину квартири ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 9 квітня 2001 року. Постановою Президії Полтавського обласного суду від 5 листопада 1999 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 15 грудня 1998 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 4 липня 2000 року позовну заяву ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого жилого приміщення залишено без розгляду. На думку позивачки ОСОБА_1 спірна квартира була приватизована, а потім продана незаконно, оскільки на момент цих дій стосовно квартири був спір у суді. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати недійсною приватизацію квартири, договір купівлі-продажу від 5 липня 1999 року та визнати за нею право користування житлом.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 грудня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 23 квітня 2007 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 грудня 2006 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним розпорядження № 158/48 від 15 квітня 1999 року, видане сьомою дистанцією цивільних споруд Полтавського відділення Південної залізниці та свідоцтво про право власності від 15 квітня 1999 року, видане цією організацією, на квартиру АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_1 Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 05 липня 1999 року між Кременчуцьким державним політехнічним університетом ім. М. Остроградського та ОСОБА_2 і його матір'ю ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_1 право на користування квартирою АДРЕСА_2

У касаційній скарзі Кременчуцький державний політехнічний університет ім. М. Остроградського, ОСОБА_4 та ОСОБА_5просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходив з того, що приватизація спірної квартири та у послідуючому укладення договору купівлі-продажу відбувалися у період коли був невирішений судом спір відносно цієї квартири. Оскільки угода купівлі-продажу відбулася внаслідок обману, то на підставі статті 57 ЦК УРСР (1963 року) вона є недійсною.

Однак з такими висновками суду погодитись не можливо.

Нормами статті 291 ЦПК УРСР, в редакції Закону № 2857-12 (2857-12) від 15 грудня 1992 року, передбачено, що касаційні скарги на рішення районних (міських) судів, міжрайонних (окружних) судів, Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, міжобласного суду, військових судів може бути подано протягом десяти днів з наступного дня після проголошення рішення. В такий же строк може бути внесено касаційне подання прокурора.

Відповідно до статті 231 ЦПК УРСР (1963 року) рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку на касаційне оскарження і внесення касаційного подання прокурора, якщо воно не було оскаржено і на нього не внесено касаційного подання.

Встановлено, що рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 15 грудня 1998 року ОСОБА_1 виселено без надання іншого жилого приміщення.

Постановою Президії Полтавського обласного суду від 5 листопада 1999 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 15 грудня 1998 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Проте це відбулося після укладення ОСОБА_2 та його матір'ю ОСОБА_1 спірного договору купівлі-продажу.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що 5 липня 1999 року, тобто на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 та його матір ОСОБА_1 були власниками квартири АДРЕСА_2

Крім того, судом апеляційної інстанції не наведено доводів недійсності розпорядження № 158/48 від 15 квітня 1999 року, видане сьомою дистанцією цивільних споруд Полтавського відділення Південної залізниці та свідоцтво про право власності від 15 квітня 1999 року, видане цією організацією, на квартиру АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_1, та не послались на конкретну норму закону.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час укладення спірної угоди купівлі-продажу квартири, щодо останньої не було судового спору, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5є добросовісними набувачами і належними власниками квартири і не можуть бути позбавлені права власності.

Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Кременчуцького державного політехнічного університету ім. М. Остроградського, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 23 квітня 2007 року скасувати, залишивши в силі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 грудня 2006 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.